Дозволити виключно адвокатам здійснювати представництво осіб в судах передбачено і у проекті Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». З впевненістю можна стверджувати, що такі зміни спричинять великий резонанс на ринку правових послуг. Але чи доцільні вони?
Серед переваг таких нововведень, в основному, зазначають наступні аргументи. Адвокати надають правові послуги більш професійно, а тому залучення виключно їх до судового процесу відповідає інтересам сторін, які бажають виграти спір. Більша професійність адвокатів обґрунтовується тим, що такі особи мають щонайменше дворічний досвід роботи в галузі права і успішно склали кваліфікаційний іспит.
Окрім цього, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наділяє адвокатів повноваженнями, якими не володіє юрист без такого статусу, зокрема правом звертатися із адвокатським запитом, отримувати і вилучати речі, документи, та їх копії, а також встановлює для них спеціальні гарантії, які дозволяють адвокатам ефективніше виконувати свої професійні обов’язки.
До того ж, вказаний закон покладає на адвокатів і ряд обов’язків, а саме: не розголошувати відомості, що складають адвокатську таємницю (інформацію про клієнта, а також про питання, з якими він звертався до адвоката, зміст наданих порад, консультацій, роз’яснень, а також складених документів та інші відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності), відмовитися від участі у справі, у разі виникнення конфлікту інтересів, дотримуватися присяги і правил адвокатської етики. Адвокати, на відміну від інших спеціалістів в галузі права, можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності у разі невиконання або неналежного виконання своїх професійних обов’язків. Натомість, у разі надання неякісних послуг іншим фахівцем в галузі права, шанси притягнути його до юридичної відповідальності мізерні.
Таким чином, підсумовуючи аргументи прихильників монополії адвокатури на представництво інтересів інших осіб в судах, можна зазначити наступне: вимоги до осіб, які можуть стати адвокатами, а також їх професійні права, обов’язки та відповідальність врегульовано в законі, на відміну від діяльності інших фахівців в галузі права, а тому виключно адвокатам варто «дати всі карти в руки» і дозволити здійснювати представництво в судах.
На мою думку, монополія в будь-якій сфері суспільного життя має обґрунтовуватися винятковими випадками, коли конкуренція неможлива, або ж шкідлива з об’єктивних обставин. Однак, ця теза, аж ніяк, не про ринок правових послуг. Якщо закон гарантує особі право на захист – то він має забезпечувати їй можливість вільно обирати свого захисника, беручи при цьому, на себе всі ризики за свій вибір.
Такі зміни, з великою імовірністю, призведуть до збільшення вартості послуг адвокатів, що також не відповідатиме інтересам осіб, які звертатимуться за юридичною допомогою. На практиці це буде втілюватися наступним чином: якщо в когось не виявиться необхідної суми грошей для оплати послуг адвоката – то доведеться захищати себе самостійно. Панацеєю в такій ситуації не будуть і норми Закону України «Про безоплатну правову допомогу», оскільки його ст.14 містить вичерпний перелік категорій громадян, які можуть звернутися за такою допомогою. До прикладу, право на безоплатну вторинну правову допомогу надається особам, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої сім'ї нижчий суми прожиткового мінімуму. Таким чином, якщо особа належить до сім’ї з більш-менш середнім доходом, то оплачувати правову допомогу їй доведеться самостійно, незважаючи на те, що вартість таких послуг для її сімейного бюджету, дуже часто, є непосильно високою.
У разі прийняття запропонованих змін суттєво зміняться правила гри на ринку юридичних послуг, адже юристи, які не матимуть посвідчення адвоката, будуть змушені працювати лише з документами. Таким чином, запровадження подібних правил, може спричинити до звільнення правників, які сьогодні обіймають посади юристів у приватних компаніях і не мають адвокатського посвідчення. Так як, вони більше не зможуть на підставі довіреності захищати в судах інтереси своїх роботодавців. Натомість, юридичним особам доведеться збільшувати вартість витрат на юридичний захист, оскільки введення до штату адвоката чи залучення його на підставі договору, в кожному конкретному випадку – спричинить додаткові витрати.
Аргументи щодо вищої професійності адвокатів також не є переконливими. Це суб’єктивний фактор і залежить виключно від особи, яка надає правову допомогу. З власного досвіду знаю, що серед юристів без адвокатського посвідчення є професіонали, на рахунку яких багато виграшних справ і бездоганна ділова репутація, а серед адвокатів - є особи, чиї професійні здібності викликають чимало зауважень (на щастя, таких адвокатів небагато). Зазначене судження буде справедливим і в оберненому вигляді.
Варто також зазначити, що запропонований у проекті закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» перелік справ, в яких інтереси осіб можуть представляти не адвокати, є суперечливим. Зокрема, в законопроекті зазначено, що такі винятки можуть встановлюватися для представництва в суді у малозначних спорах. Вважаю, що це вкрай суб’єктивний і оціночний критерій, який не можливо визначити. Адже, якщо громадянин вже звернувся до суду, не залежно від підстави і предмету його позову, то спір саме для нього явно суттєвий. Натомість, встановлювати важливість спору залежно від ціни позову невірно і несправедливо. Так як, позов про стягнення 1500 грн. аліментів, чи 800 грн. як відшкодування завданих збитків за проведений ремонт квартири, яка була затоплена сусідами, чи 120 грн. державної допомоги, яку виплатили в неповному розмірі, для позивача, незважаючи на те, що вказані суми і, справді, невеликі, є важливим, адже, в першому випадку мова йде про кошти, за які будуть утримуватися діти, в другому – про відновлення пошкодженої стелі вдома, а в третьому – про можливість купити додаткові ліки. Тому визначати законодавцю, який позов для громадян малозначний, а який ні – вкрай некоректно.
Окрім цього, якщо вже і запроваджувати монополію адвокатів на представництво інтересів інших осіб в судах, то виключно шляхом внесення змін до закону, а не до Конституції України. Оскільки, питання такої монополії є дискусійним і неоднозначним, а включення подібних норм до Основного Закону, означатиме, що будь-які інші правила стануть неконституційними. Тому, якщо така реформа виявиться невдалою, доведеться знову проходити тривалий процес внесення змін до Конституції України для врегулювання ситуації на ринку правових послуг.
Зважаючи на вищезазначене, вважаю, що не варто «гріти океан», а потрібно проводити всі реформи виважено, з врахуванням як аргументів «за», так і «проти», щоб з благими намірами - забезпечити право осіб на професійну правову допомогу, не позбавити останніх її взагалі.