Проте це марна дискусія. Адже ні перше, ні друге не є універсальним рецептом для успіху.
Кандидатів на високі посади натомість краще розглядати з іншої перспективи. Вона дуже проста: наскільки майбутній управлінець міцно тримається старого. Адже майбутнє більшою мірою зумовлене ставленням до старого.
Якщо поглянути з такої перспективи на Юрія Луценка — маємо вкрай невтішні результати.
Наприклад, днями Генпрокурор був у Дніпрі, де представив нового прокурора області. Юрій Луценко говорив не лише про прокуратуру, а й про Державне бюро розслідувань (ДБР). Хоча у Дніпрі немає територіального підрозділу Бюро. Але Генпрокурор сказав, що такий підрозділ там має бути. І не лише в Дніпрі, а в кожній області.
Навіть якщо ситуація, що підштовхнула до таких розмов, дійсно має ознаки проблеми, то варіантів її розв’язання є щонайменше декілька. Проте Генпрокурор бачить виключно один варіант — повернутися до старого («перевіреного часом») сценарію.
Він знає, що слідчі підрозділи прокуратури були в кожній області, і не розуміє, чому в ситуації з ДБР має бути інакше. Як не розуміє, чому система органів правопорядку має бути перебудована та чому їхня конфігурація має бути принципово іншою, аніж до цього. Безсумнівно: він і близько не допускав думки, що система органів правопорядку не обов’язково має віддзеркалювати систему правосуддя, прокуратури як складової правосуддя зокрема.
Для прикладу, у США Федеральне бюро розслідувань налічує 56 територіальних підрозділів, у той час як федеральна прокуратура має 93 офіси.
Але позиції Юрія Луценка не бракує й прагматичної сторони. Генпрокурор банально хоче зміцнити свою владу за рахунок збільшення присутності ДБР в регіонах. Адже усі органи правопорядку, ДБР у їхньому числі, знаходяться під контролем прокуратури.
Примітно, що й прагматичний вимір підкреслює любов Юрія Луценка до старого. Підвищення якості (ефективності) роботи в його уявленні можливе виключно через збільшення кількості працівників. У той час, коли модерний світ тримається іншої парадигми: підвищення якості (ефективності) роботи можливе насамперед через поліпшення навичок працівників та відповідних процесів.
Якщо Юрію Луценку таки вдасться реалізувати задуманий сценарій, у підсумку суспільство отримає спотворення ідеї та концепції Державного бюро розслідувань. Точно так само, як до того під проводом Юрія Луценка було спотворено прокурорське самоврядування, механізм захисту незалежності прокурорів, принципи політичної нейтральності прокуратури та презумпції невинуватості, а також форму і зміст керівних настанов Генпрокурора для решти прокурорів.
Прокурорське самоврядування було спотворено тоді, коли конференція прокурорів обрала адвоката Ігора Фоміна, друга та захисника Юрія Луценка, членом Вищої ради правосуддя.
Механізм захисту незалежності прокурорів – коли Юрій Луценко всупереч закону розпустив перший склад Ради прокурорів, що не проявляла лояльності до керівництва Генпрокуратури, - а після сформував лояльну заміну.
Принцип політичної нейтральності прокуратури – коли Юрій Луценко буквально на коліні прийняв символіку органів прокуратури, розроблену Адміністрацією Президента, а пізніше ще й взяв участь у політичній акції, яка була присвячена повторному висуненню Петра Порошенка в президенти.
Принцип презумпції невинуватості – коли Генпрокурор вдався до безпрецедентного за характером та систематичністю порушення прав людини, але уникнув відповідальності.
Форму і зміст керівних настанов Генпрокурора – коли замість затвердження якісних методичних рекомендації, Луценко розсилав листи нібито на захист бізнесу, які не мали й не могли мати жодного юридичного значення.
Іншими словами, Юрій Луценко не один раз довів, що є справжнім шанувальником старого. Тому для майбутнього краще, аби він залишив посаду.