Що хотів сказати Путін своїм указом? Напевно, головний мотив – продемонструвати, що він впливає на ситуацію і західним країнам потрібно з ним рахуватися. Визнання документів – це підступний примус до переговорів, на які так розраховує Кремль, особливо після зміни влади в США. Заяви про підтримку, які лунають із Білого дому на адресу України, вочевидь, змусили захвилюватися російську верхівку. Тому і йдуть в дію нові «креативні» провокації Москви.
Але мені впало в око інше: насамперед ті деталі, які супроводжували представлення путінського указу. Деталі, які можуть свідчити про невпевненість Путіна, про те, що все-таки він намагається перестрахуватися зайвий раз, а тому убезпечує себе різного роду юридичними евфемізмами, мовними маневрами. Зверніть увагу, як, наче соромлячись своїх дій, Путін підписує указ у вихідний день, а саме в суботу. Чи міг би почекати цей документ до понеділка? Так, міг би. Чи міг би він бути оприлюднений раніше? Теж міг би.
Звертає увагу, звісно, і те, що досі Росія практикувала інший підхід паспортних маніпуляцій, якщо простежити за її втручаннями в Грузії чи Молдові. Вона просто роздавала свої паспорти. За деякими даними, у визнаних Росією Абхазії та Південній Осетії до 80-90% мешканців мають російське громадянство. Могла би і далі діяти за цим же алгоритмом, але захотілося вдатися до чергової провокації.
Проте провокації досить обережної. Погляньмо на текст самого указу. Путін, який своїми діями неодноразово демонстрував зневагу до міжнародного права, вдається знову до мовної еквілібристики. Так, документи невизнаних режимів Кремль визнає лише «тимчасово», «до політичного врегулювання». Самих же самозванців, що видають документи, названо «відповідними органами (організаціями), фактично діючими на території вказаних районів» - жодних ДНР чи ЛНР, а лише «окремі райони Донецької і Луганської областей України».
Кремль убезпечує себе лінгвістичними хитрощами, очевидно, з однією метою – аби уникнути передовсім юридичної відповідальності. Якби Кремлю було повністю наплювати на реакцію Заходу, на можливі міжнародно-правові наслідки, то, без сумніву, він міг би не вдаватися до цього завуальовування, підбирання слів. Путін продовжує порушувати міжнародне право, але все ж боїться покарання. Цим і пояснюються постійні казуїстичні виверти, якими оперує Кремль.
Міжнародне право справді не змогло захистити Україну від агресії, яка триває і досі. Проте останній указ (та і не тільки; достатньо подивитися на інші офіційні заяви і документи) свідчить, що в Кремлі не байдужі до наслідків міжнародно-правового характеру. А тут питання вже до української влади і її спроможності запустити у повній мірі механізм глобальної Феміди. Сила України – і в сильній армії, і в сильній економіці, але також і в праві, але для цього необхідна сила і в відповідній кваліфікації, знаннях. Боюсь, що якраз із цим у нас чималі проблеми, попри постійні звітування про чергові позови проти Росії…