Рівень освіти будь-якої країни завжди відповідає рівню її економіки. І навпаки. Тому в країнах із розвинутою економікою сьогодні ставлять і вирішують інші освітні завдання, ніж, скажімо, в Україні. Наприклад, освітяни Великої Британії усвідомлюють, що сьогодні до школи йдуть діти, які вийдуть на пенсію у 2075 році.
Яким буде тоді світ? Чого і як треба навчати дитину, щоб вона могла бути корисною впродовж усього активного соціального життя?
Звичайно, дати точну картину майбутнього на такий тривалий строк справжні вчені не беруться, але намагаються окреслити напрями розвитку та змін затребуваних на ринку праці компетенцій хоча б на найближчі 10—15 років.
Найбільш затребуваним буде вміння вирішувати складні завдання (Complex Problem Solving). Ця компетенція посідає перше місце й сьогодні, але вчені прогнозують, що через 10 років потреба у спеціалістах, спроможних такі завдання вирішувати, зросте вдвічі.
Станеться це через зростання потоку інформації та її доступність. Уже сьогодні справжні інформаційні війни — реальність. Чатботи (роботи зі штучним інтелектом) пишуть пости в соціальних мережах, і дуже непросто відрізнити фейкові новини від реальних фактів. Навички відбору та осмислення інформації стають запорукою успіху або провалу як окремого фахівця, так і компанії.
Значно зросте потреба в креативних спеціалістах, які зможуть приймати нестандартні рішення. Сьогодні в найкращих школах Великої Британії вчать учнів робити… помилки. Яким буде результат, якщо зробити все правильно, вже відомо. Але що вийде, коли порушити правила, вийти за межі відомого? У таких школах вчать не боятися помилки, бо шлях до будь-якого відкриття лежить через сумніви у правильності своїх знань, у намаганні перевірити їх помилкою.
Чи можливо навчитися вирішувати складні завдання, застосовувати критичне мислення, креативність у школі, де тебе оцінюють за тестами з варіантами відповідей, з яких лише один є правильним? Чи отримали б високий бал класики нашої літератури, якби їм запропонували написати «власне висловлення» за критеріями ЗНО, де навіть відсутність узагальнюючого слова («отже», «таким чином») у висновку впливає на загальну оцінку?
Ми не знаємо рівня освіти наших дітей. ЗНО — явище безумовно позитивне, але воно виявляє не рівень мислення, а лише рівень засвоєння певної кількості інформації (яка, здебільшого, або ніколи в житті не знадобиться, або її дублюватимуть у вишах). Ми можемо лише припустити, що дитина, яка склала ЗНО на 120 і вище балів, має більший обсяг пам’яті, кращий рівень сформованості навичок, а це пізніше може стати фундаментом для вирішення творчих завдань. Але чи зможе виконувати творчі завдання людина, у якій змалечку виховали страх перед помилкою?
Сьогодні вже неможливо бути вчителем у тому розумінні, у якому це слово вживали 20 років тому. Він, учитель, перестав бути джерелом інформації. Учителів треба замінювати «освітніми технологами», завданням яких є не надання інформації, а налагодження процесу навчання кожної дитини. Такі технологи повинні вміти оцінювати когнітивні можливості дітей, добирати методи навчання для кожної дитини. І практики (наприклад, розвиток критичного мислення), і методики у світі вже існують, і за ними майбутнє.
Чи може виховувати креативних учнів наляканий учитель? Чому наляканий? Тому, що його контролюють на кожному кроці, незліченні звітності забирають час, який учитель повинен віддавати дітям, а віддає чиновникам від освіти.
Я мав розмови з багатьма вчителями, керівниками навчальних закладів і знаю, що вони бояться знехтувати «звітною діяльністю», бо від неї залежить і заробітна платня, і саме перебування на посаді. А по суті «звітна діяльність» наших учителів лише виправдовує існування великої кількості чиновників від освіти, на утримання яких витрачаються чималі гроші.
Я думаю, що всі чули про успіхи фінської системи освіти, яку визнають сьогодні чи не найкращою в Європі. Щоб обійняти посаду вчителя у фінській школі, треба не лише мати відповідну освіту, але й перемогти у конкурсі з великою кількістю претендентів. Проте довіривши претенденту посаду вчителя, його не контролюють. Йому довіряють… навчати. Саме за цей процес він відповідає. А все, що лежить з межами цього процесу, виконують інші спеціалісти. Фінський учитель може скористатися допомогою помічника («молодшого вчителя»), якщо у класі є діти, які потребують особливої уваги, не встигають засвоювати матеріал у темпі всього класу.
Звичайно, що ми не маємо на освіту таких коштів. Але ми можемо дати школам більше самостійності. Як у виборі програм, навчальних планів, так і у вирішенні фінансових проблем.
P.S. Дванадцятирічне навчання - це не головне. І школа не шлюбна агенція, як висловлювалися деякі депутати. Нарешті ВР ухвалила закон, який надає багато можливостей та свободи. Скасовується атестація шкіл та інспекції районних відділів освіти. Хто проходив такі перевірки, той зрозуміє. Щойно об'їзди шкіл перед першим вересня закінчилися.
Гарантується вчителю свобода творчості та невтручання в навчальний процесс. Можна навчати дітей навіть за власними програмами та методиками.
Є пряма заборона педагогам приймати участь у політичних заходах. Пам'ятаєте, звідки раніше збирали народ провладні партіі?
В законі прописана можливість вчителю самостійно вибирати, як і де підвищувати кваліфікацію. Можна навчатися там, де цікаво та корисно. Години навчання будуть зараховані до робочого часу. Навіть річна творча відпустка гарантується вчителю.
Головне, своі права не тільки знати, а й відстоювати.