Реанімація сумнозвісної формули Штайнма́йєра не лише сколихнула певну частину громадськості і політикуму, але й підштовхнула представників медіа- і експертного середовища до активізації пошуку ефективних стратегій та спрямування діяльності влади на їх прийняття і реалізацію.
У приватних розмовах з колегами неодноразово піднімала питання доцільності, а за певних умов і неминучості проведення Всеукраїнського референдуму. У відповідь чула багато контраргументів, що стосувалися некомпетентності виборців, особливостей південно-східної регіональної свідомості, маніпулятивного потенціалу і впливу референдумів та ін.
Однак протягом останнього тижня вже прочитала кілька публікацій, автори яких обґрунтовують ідею референдуму як важливу/базову складову стратегії виходу із «формульного капкану» і подальшого досягнення миру. Юрій Романенко пропонує провести повноцінну полеміку і винести на референдум варіант угод, який може бути підписаний у Нормандському форматі. Геннадій Друзенко також наводить низку раціональних правових, іміджевих та ситуаційно доречних аргументів на користь референдуму.
Референдум – неоднозначність цілей і наслідків
Референдум може бути як засобом всенародного волевиявлення, так і засобом маніпулювання масовою свідомістю. Все залежить від цілей ініціаторів, процесу підготовки й інформаційної кампанії, самої постановки питань, і звісно, від рівня компетентності суспільства. Процес і наслідки популістського Brexit, як і соціальний портрет британця, що голосував «за», дають корисний урок і багато питань до роздумів, аби не потрапити у власний капкан.
Україна має власний, хоч і не надто багатий досвід референдумів, і, відповідно, теж деякі уроки. Як один з них варто згадати референдум 2000-го не стільки з точки зору його «результатів» (у плані імплементації), скільки у плані постановки питань.
Питання були сформульовані так:
Питання I. Чи підтримуєте Ви пропозиції про доповнення статті 90 Конституції України новою третьою частиною такого змісту: «Президент України може також достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України», яка б установлювала додаткові підстави для розпуску Президентом України Верховної Ради України, та відповідне доповнення пункту 8 частини першої статті 106 Конституції України словами: «та в інших випадках, передбачених Конституцією України»?
Питання II. Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України і вилученням у зв'язку з цим частини третьої статті 80 Конституції України: «Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані»?
Питання III. Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов'язаною з цим заміною у частині першій статті 76 Конституції України слів «чотириста п'ятдесят» на слово «триста», а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства?
Питання IV. Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства?
Як бачимо, у формулюваннях використані одночасно два маніпулятивних прийоми.
1. Техніка позитивних відповідей Сократа. Зважаючи на вкрай низький рівень довіри до парламенту, схилити суспільство до посилення впливу президента на парламент не так вже й важко. За домінуючої в масовій свідомості впевненості у безкарності депутатів, обмеження недоторканності, звісно, буде сприйнято схвально. Оскільки образ депутата у свідомості пересічного громадянина більше асоціюється з трутнем, аніж з трудівником, то й зменшення їх кількості не сприйматиметься як загроза національному політичному інтелекту. Тож варто правильно вибудувати питання – щоб на перше відповіли схвально, не замислюючись над очевидним, а на останнє – автоматично.
2. Четверте питання не вбудовувалось у цю логіку. Більшість пересічних виборців не знають про тонкощі функціонування двопалатних парламентів, і тим більше – чим саме допоможе двопалатний парламент Україні. Тому їм потрібно підказати, що й було зроблено.
Тож досвід референдумів має бути певним щепленням від можливих прорахунків і маніпуляцій у майбутньому.
Курс на референдум: як тримати?
• Події, що розгортаються, все більше наводять на висновок про необхідність референдуму як внутрішньо і зовнішньо легітимного засобу визначення ключового стратегічного напрямку руху до миру.
• Необхідний комплекс заходів для запобігання маніпулятивному застосуванню референдуму.
• Однозначно, передувати референдуму має широка публічна дискусія для визначення прийнятного для України формату припинення війни.
• Вже стає зрозуміло, що цей формат не може співпадати із пропонованим Кремлем, тому ще більше посилиться його збройний та інформаційний натиск. Вже сьогодні це відчувається і на лінії зіткнення і в українському інформаційному просторі. Навіть на інформаційних ресурсах для самостійного вивчення іноземної мови «зачастив» Медведчук з мирними ініціативами в дусі «русского мира». Тож стратегія нейтралізації вже має бути.
• Доречною вакцинацією для громадян, що схильні підтримувати встановлення миру будь-якою ціною/на умовах Путіна енд Компані, вочевидь, стане оприлюднення низки реальних сум – скільки сьогодні коштує українським платникам податків підтримка окупованих територій і скільки коштуватиме їх відбудова в обмін на формальний суверенітет. Адже черги донорів і намагання РФ потрапити на перше місце поки не видно.
• Цілком ймовірно і навіть очевидно, що чим більше українське суспільство буде схилятись до несприйняття миру на умовах РФ, тим більше загострюватиметься ситуація на фронті. Не варто виключати і можливість розширення масштабу вторгнення. Тому зовнішньополітичному відомству, яке сьогодні де-юре присутнє, але де-факто у його діяльності більше спостерігається відсутність притомної присутності, вже зараз варто вести активну роботу у напрямку розгортання миротворчої місії ООН на лінії зіткнення.
• Цінний внесок політологів і експертів у процес підготовки плебісциту – фахове сприяння широкій публічній дискусії з елементами просвітництва та протидія можливим спробам/намірам проведення маніпулятивного референдуму.