Собівартість будівництва житла переобтяжена вартістю землі та корупційним навантаженням, додатково підприємства – забудовники намагаються «задрати» рентабельність далеко за 20%. Кожна ланка будівельного конвеєра заробляє свої прибутки, далі історія продовжується в раках звичайного українського сюжету – «зарплати у конверті, приховані податки і таке інше. Глобально держава і її бюджет втрачає ресурси які б могли бути компенсаторами вартості житла для молоді та тих хто критично потребує житла чи його поліпшення. Спроба висмикнути реформу системи іпотечного кредитування чи, вірніше, його змістовного запровадження, ні до чого не приведе. Єдине, що отримає уряд – це можливість написати у своїх передвиборчих листівках про такі ініціативи. Все.
Натомість експерти давно акцентують увагу на необхідність фронтальної боротьби з житловою кризою українців.
По-перше, необхідно провести реальний облік та детальний моніторинг громадян, які бажають отримати житло. Це має бути багаторівнева система аналізу, де держава отримає відповідь на питання щодо зайнятості чи потенційної занятості цієї родини чи окремої людини, її потреб і можливостей, перспектив платіжної дисципліни та необхідності перестрахування ризиків, географії таких потреб і таке інше. Цей пул майбутніх «пільговиків-позичальників» має стати вихідним фактором в формуванні стратегії національної іпотечної політики. На основі побажань і можливостей потенційних позичальників має бути сформовано низку геоінвестиціних кластерів, здійснено їх поділ за рівнем капіталомісткості проектів, сплановано етапності, адже хтось може чекати житла довше, хтось менше.
По-друге, політика оптимізації собівартості житла. Це «довгий» проект. Треба до купи зібрати усі будівельні активи та створити державну будівельну корпорацію з вертикально-інтегрованою структурою. Вірне управління та побудова «добування-виробництво-будівництво-обслуговування – фінансування» має на третину здешевити вартість житла. Плюс «обнулення» ціни землі під таке будівництво та знищення корупційної складової через високий соціальний статус проекту й «антикорупційну розвідку» самих позичальників повинно знизити собівартість ще на 20-30%. Мінус «лояльна рентабельність» та «спекулятивний фактор». Плюс занятість позичальника на будівництві, його навчання цій справі та робота його волонтерів та родичів. Отримаємо дійсно доступне житло.
Такі кроки дадуть свою економічну синергію. Нові робочі місця, соціальна стабілізація, розвиток будівельної та суміжних галузей. Соціальне будівництво зробить позитивний вибух на внутрішньому ринку. В Україні треба почати справжню будівельну олімпіаду!