Враховуючи це, хочу поділитись із Читачем деякими роздумами стосовно виборчих перепетій.
Після двохрічного навчання в Європі та отриманого досвіду ведення бізнесу “по-українськи” до мене прийшло чітке усвідомлення того, що в цій країні потрібно щось змінювати. Владу, свідомість, менталітет. При цьому, робити це комплексно і на всіх фронтах.
Скепсису стосовно політики та політиків в Україні більш ніж досить. Вираз “всі вони там однакові” вже навіть перестав різати слух. Але, як говорив премєр-міністр Великобританії Вінстон Черчіль, у найскрутніші для своєї країни часи: “якщо ми не зацікавимось політикою, то вона зацікавиться нами”. Отже, в цій грі немає просто нейтральних глядачів. За ситуацію, яка сьогодні склалась в Україні, відповідальний кожен її громадянин.
У зв’язку із цим, для мене постало логічне запитання: яким чином проявляти таку відповідальність ? Сидіти на кухні та лаяти всіх учасників телевізійних шоу або особисто братись за справу ? Поки не знаю як охарактеризувати власне рішення йти в народні депутати, але воно було прийнято в сімейному колі в один із вечорів під час перегляду чергової “мильної опери” за участі українських можновладців.
Я переконаний, що людина, як і будь-яка система, можуть розвиватись лише за умови отримання нового досвіду. В дитячому та підлітковому віці – це школа та інститут, перший іспит, перше кохання, перший поцілунок. Цікаво, але з роками особисто в мене, жага до пізнання нового ніколи не зникала.
Звісно, важко порівняти почуття під час виборчої кампанії із першим коханням, але спільні риси безумовно є.
Під час кампанії в 94 окрузі мені зустрічались різні люди: багаті й бідні, зацікавлені та байдужі, пенсіонери та молодь, опортуністи та бунтарі, оптимісти та скептики… Що між ними спільного ? На кожній із зустрічей було чітко видно, що майже всі громадяни, в тій чи іншій мірі, почувають себе незахищеними та зрадженими. Вони посміхаються та, не зважаючи на дорослий вік, часто задають дитячі питання. Але в кожному із них звучить прагенння відшукати вихід із ситуації. Чим можна зарадити у випадку, коли більшість населення у відчаї, звісно, крім пустих обіцянок і мантри про “покращення” ?
Сьогодні я займаюсь бізнесом в юридичній галузі, тому вважаю, що відповідь на запитання “що робити ?” має бути максимально чіткою та логічною. На мою думку, для виходу із системної кризи у нас є єдиний цивілізаційний шлях, який полягає у створенні здорової атмосфери підприємницького середовища, зменшенні кількості податків та інших перепон на шляху ведення власного бізнесу. Адже на сьогоднішній день основними ворогами простих громадян залишаються правоохоронна система й суди, а також наскрізь корумпована владна вертикаль, а особливо на місцях. В ситуації тотальної кругової поруки в регіонах, цинізм місцевих князьків перевищує всі допустимі межі.
Яскравим прикладом є ситуація в моєму 94-у виборчому окрузі. Коли вже все скінчилось та члени ОВК оголосили “потрібні” результати, знайомий спостерігач із Канади сказав, що не бачив такого ганебного судочинства та роботи комісії за всі двадцять років своєї роботи на виборах. Думаю, що про технології, які використовували представники Тетяни Засухи, напишуть ще не в одному підручнику із політології.
Адже можна додати на свою користь сто або двісті голосів, нехай – тисячу. Але коли мова йде про скасування волевиявлення більше ніж 30 тисяч виборців в одному окрузі – це вже заявка до “книги рекордів”.
Хто є винним в даній ситуації: мій опонент, штаб ПР, президент ? І так і ні. Адже вся система тримається, в першу чергу, на рядових виконавцях, починаючи від працівників, так званих, соціальних служб та закінчуючи членами виборчих комісій. Скажу відверто, що ніколи не доводилось бачити в одному приміщенні стількох негідників, як серед представників окружкому в окрузі № 94. Вони чиняли злочини на всіх етапах підрахунку голосів і добре про це знали. Більше того, не боялись говорити про це публічно, прикриваючись “нормами закону” та “рішенням судів”.
Не дивлячись на все, я вірю у справедливість, якщо не вітчизняного правосуддя, то вищі Сили, які розставлять всі крапки над “і”.
Нажаль, сьогодні українці бояться влади та очікують, що справу буде вирішено “десь там нагорі” та без їх рішення. В той же час світ живе за іншими принципами. Або вирішує громада, як це відбувається в демократичних країнах. Або рішення таки прийммають “нагорі”, але рідко коли на користь самих громадян.
На сьогоднішній день, коли влада довела свій народ до межі зубожіння, цивілізаційний вибір стає ключовим.
Як би там не було, але в ході кампанії я вкотре пересвідчився, що кількість громадян, які роблять свідомий вибір, перевищує число тих, хто готовий продати власний голос. І тенденція свідчить про те, що відсоток свідомих виборців невпинно зростає. Саме це надихає та вселяє надію, що в Україні якомога більше громадян будуть цікавитись політикою і братимуть на себе відповідальність за майбутнє цієї країни.