В інтернеті можна знайти один зворушливий ролик, в основу якого покладено текст пісні каталонського композитора Луїса Лака, написаної ще 1979 року. Саме коли Іспанія позбувалася диктатури. Пісня добре відома в оригінальному виконанні автора, надто в рідній Каталонії. Проте в ролику, знятому на підтримку незалежності краю, різні люди просто проказують її слова. Є ролик із російськими субтитрами. Він, як і пісня, називається «Мріємо».
Сьогодні як ніколи багатьох каталонців мріють про щось наскільки конкретне, настільки й, здавалось би, нереальне: про власну державу. В опитуваннях кількість прихильників незалежності автономного краю в складі Іспанії сягає 50%.
На значну міру це стало результатом економічної кризи, що особливо гостро вразила піренейські країни. Основна претензія Каталонії – а це заможний, розвинений регіон зі столицею в Барселоні, де кількість туристів традиційно більша, ніж у решті Іспанії – так званий фіскальний дефіцит. Каталонці більше віддають податків, ніж отримують коштів із федерального бюджету. І ця різниця сягає €16 млрд. на рік.
Звичайно, в цій історії є свої тонкощі і сягає вона щонайменше середини 2000-х, коли автономні регіони почали вимагати більше повноважень. Проте саме скрута загострила конфлікт. Дійшло до того, що Каталонія утворила свою паралельну податкову службу, а наприкінці листопада одне селище відмовилося сплачувати податки в іспанський бюджет – анекдотичний випадок, але показовий.
Коли у вересні на вулиці Барселони вийшло півтора мільйона чоловік із вимогою незалежності краю, здавалося, Каталонія піймала хвилю, яка виведе її до незалежності. Президент регіону Артур Мас (Artur Mas) оголосив дострокові вибори, що мали стати вотумом довіри для його уряду після того як Мадрид чітко і недвозначно відмовився йти на компроміс у питанні дефіциту.
Артур Мас: Воля Каталонії або відставка
Проте не все виявилося так просто. Консервативна партія Артура Маса – головного адвоката незалежності – хоч і перемогла на виборах, але здобула менше місць, ніж навіть мала. Фактично, Мас розплатився за свою заходи з економії, які стануть тільки жорсткішими в майбутньому. І хоч для проголошення референдуму він може утворити ситуативну більшість із лівою сепаратистькою партієюERC, їхні економічні програми непоєднанні і унеможливлюють сталу самостійницьку більшість.
Ця ситуація стала холодним душем для каталонських «незалежників». Відокремлення від Іспанії все ще ймовірне, проте шлях до нього буде тернистішим – каталонський уряд тепер говорить зі значно слабшої позиції.
Результати виборів засвідчили глибокий розкол, у якому перебуває нині каталонське суспільство. З одного боку, частина каталонців усвідомлює, що бідніші регіони Іспанії просто живуть їхнім коштом, змушуючи їх до крайніх заходів, тоді як без податкового тягаря Мадрида вони пережили б кризу відносно спокійно.
До цього приєднується страх за власну ідентичність, та відчуття, що тільки власна держава поверне повагу в умовах, коли іспанці незрідка дозволяють собі зверхнє ставлення до каталонської мови й культури.
З іншого боку, десь половина сучасних каталонців не відчувають такого тісного зв’язку з краєм. Батьки і діди багатьох із них – це переселенці з Іспанії, що переїхали в Каталонію за режиму Франко. Фашистський диктатор забороняв каталонську мову і прагнув іберизувати край. Ці вчорашні мігранти не співчувають долі каталонської мови, не вважають, що ділитися з рештою Іспанії невигідно і не хочуть розривати зв’язки із рештою країни, які в багатьох випадках проходять по лінії родинних зв’язків.
Мас опинився у вкрай складній ситуації: просуваючи ідею незалежності і поступово розвиваючи конфлікт із Мадридом до референдуму про незалежність (якого, до речі, не дозволяє нинішня конституція), водночас зберігати принаймні мінімальну єдність всередині самої Каталонії.
Однак приклад краю попри всі складнощі надихає й інші регіони Іспанії. У Країні Басків на виборах, що відбулися кілька тижнів тому, перемогли помірковані націоналісти з партії PNV, які разом із радикалами обіцяють взяти курс на референдум. 13 грудня новим лідером регіону стане, найімовірніше, представник незалежницької коаліції Іньїґо Уркуллу (Iñigo Urkullu), і його перші кроки стануть чітким сигналом про те, в якому напрямку рухатиметься другий найзаможніший регіон поки що єдиної Іспанії.
Іньїґо Уркуллу: Чим ми гірші за каталонців?
Те, що баскська терористична організація ЕТА заявила про припинення боротьби саме цієї осені, також грає на руку індепендистам, що діють у межах правового поля. Та воля до самостійності в Країні Басків поки що залишається не такою одностайною, як у Каталонії. На відміну від Барселони, Більбао вже має набагато більшу автономію і унікальну фіскальну домовленість, за якою більшість коштів залишаються в самому регіоні. Тому баски не такі одностайні прихильники відокремлення як каталонці.
Сам каталонський рух надихається найуспішнішим на сьогодні проектом національного самовизначення в Європі. Мова про шотландський референдум, що має відбутися до кінця 2014 року (точну дату визначать пізніше; найімовірніше, це буде жовтень). Після перемоги націоналістичної SNP у травні 2010 року, партія та її представник, перший міністр Шотландії Алекс Селмонд (Alex Salmond), витиснули з цієї ситуації максимум – «вибили» плебісцит, ідеї якого Лондон не став опиратися.
В разі виходу зі Сполученого Королівства, Шотландія продовжуватиме користуватися фунтом на підставі валютного союзу, визнаватиме королеву як главу держави і Британської Співдружності, зостанеться членом ЄС, проте цілковито розпоряджатиметься своїм бюджетом, провадитиме власну зовнішню політику і матиме всі інші атрибути державності.
Втім, економічне підґрунтя незалежності слабке. Хоча шотландці заявляють про свої права на 90% покладів нафти на британському шельфі Північного моря, після незалежності це питання загрузне в суперечках. Сучасна Шотландія – значною мірою деіндустріалізована країна, залежна від решти Великобританії більше, ніж та – від неї.
І в цьому драматична відмінність шотландської ситуації від каталонської, баскської чи фламандської. Це чи не єдиний у Європі бідніший регіон, що прагне відокремитися від багатшої метрополії. Може, саме тому й прихильники незалежності краю поки що програють за всіма опитуваннями на десятки відсотків (щоправда, кампанія офіційно ще не стартувала). Багато голосів відтягують і прихильники третього шляху: взяти фіскальний суверенітет, але не утворювати самостійної держави.
Нинішнє наростання сепаратизму в різних державах Європи має не завжди однакові причини, але формує кілька загальних тенденцій. По-перше, це не знак слабкості Європи чи ЄС. Навпаки, всі регіони, які нині прагнуть незалежності, заявляють про намір залишатися в ЄС (і технічно мають на це всі права).
Експерти визнають: на вільну Шотландію чекає важка конкуренція в сучасному світі
Незалежність для Каталонії, Шотландії, Країни Басків – це спроба вийти на один рівень із Брюселем і спілкуватися з ним напряму, без посередників у чужих для них столицях. Надарма одним із гасел є «Вільна Шотландія в Європі!». І це закономірне завершення процесу розпаду старих європейських імперій, який посилився в економічно скрутні часи. У подібному епізоді 20 років тому здобула свою незалежність і Україна.
По-друге, сепаратизм виникає і посилюється там, де або існують окремі ідентичності, або йдеться про брак повноважень в автономного регіону, або існує реальний дисбаланс у розподілі прибутків між центром і периферією.
Там, де є лише один фактор (Північна Італія, Країна Басків), незалежність залишається менш імовірною. Де діють два фактори (Шотландія, Фламандія) – імовірність зростає, але залишається далекою від доконаного факту. Тільки поєднання всіх трьох чинників дає реальний імпульс до незалежності (Каталонія). Втім, якщо одна з цих країн досягне успіху і виборе незалежність, це може мати ефект доміно, і навіть регіони зі слабкою позицією отримують дальший стимул до боротьби, а головне, і правовий прецедент.
Втім, політична система накладає свій відбиток і тут: якщо у Великобританії здобути незалежність можна і без усіх трьох факторів, в Іспанії, яка вустами своїх депутатів у Європарламенті не виключає військової операції проти Каталонії в разі самопроголошення, все буде значно складніше.
Україні варто звернути більше уваги на ці європейські сценарії у світлі погіршення економічних прогнозів і зростання загальної напруги в суспільстві. А поки що послухаймо, як українка Олена каталонською мовою розповідає, як, переїхавши після шлюбу до краю, вивчила крім української, російської, англійської та німецької ще й «титульну» мову, якою й послуговується в житті: