Загалом зайвий раз хочеться звернути увагу на те, на хвилі яких гасел приймаються парламентом закони і як вони потім виконуються. Як свідчить практика, хто ініціює ці закони, той і першим ними нехтує, гальмує або взагалі зводить нанівець.
Отже, дозвольте нагадати, що у 2014 році після Революції Гідності парламентом було прийнято 2 люстраційних закони «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 08.04.2014 та «Про очищення влади» від 16.09.2014. Перший закон стосувався лише суддів, другий же — поширювався на всіх державних посадовців, в тому числі й на суддів.
Як же виконувався Закон про відновлення довіри до судової влади?
Головним завданням закону було підвищити авторитет судової системи шляхом звільнення суддів, які були причетні до винесення судових рішень, що порушували конституційні права і свободи громадян у період з 30 листопада 2013 року по 23 лютого 2014 року. Цим законом передбачалося:
1) звільнити суддів з усіх адміністративних посад в місцевих, апеляційних та вищих спеціалізованих судах і впровадити принцип виборності цих посад (мова йде про посаду голови суду);
2) достроково припинити повноваження членів Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів;
3) створити при Вищій раді юстиції Тимчасову спеціальну комісію (далі – ТСК) з перевірки суддів, які приймали рішення проти активістів Євромайдану та Автомайдану під час Революції Гідності.
Вища рада правосуддя у своїй щорічній доповіді за 2017 рік «Про стан забезпечення незалежності суддів в Україні» поінформувала, що станом на 31 грудня 2017 р. реалізація зазначених заходів мала такі результати:
1) в результаті проведених у судах виборів на посаду голови суду у 80 % випадків були переобрані ті ж самі особи;
2) внаслідок застосування люстраційних заходів Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія суддів оновилися на 100 %. Новий склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів було сформовано у грудні 2014 року, а Вищої ради юстиції – у червні 2015 року;
3) ТСК розпочала свою діяльність 12 червня 2014 року, і саме з цієї дати розпочався прийом заяв про проведення перевірки суддів на предмет порушень, визначених у Законі «Про відновлення довіри до судової влади». Усього ТСК прийняла 2192 заяви, на підставі яких призначила 309 перевірок, з яких закінчила 66. Не зважаючи на те, що ТСК мала працювати протягом одного року, офіційно вона завершила свою роботу лише 18 червня 2016 року, при цьому до Вищої ради юстиції від ТСК було передано 234 нерозглянуті заяви стосовно 305 суддів.
Оскільки ні на офіційному сайті Вищої ради правосуддя, ні у щорічній її доповіді за 2018 рік немає інформації про зазначені вище 234 заяви, довелося направити до ВРП запит про надання такої інформації за результатами розгляду цих заяв. Отже, за отриманою інформацією у квітні 2016 року до ВРП надійшов 41 висновок ТСК про наявність ознак порушення присяги в діях 46 суддів. За цими висновками ВРП прийняла лише 25 рішень стосовно 29 суддів щодо підтвердження в діях вказаних суддів ознак порушення присяги судді. На підставі відповідних подань ВРП до Верховної Ради та до Президента України вказані судді були звільнені саме у зв’язку з порушенням присяги судді. У решти висновках ВРП не виявила жодних ознак порушення суддями присяги судді.
Давайте розберемо кількісні показники цього розгляду за попередні роки. У квітні 2016 року до Вищої Ради правосуддя від ТСК надійшли також вищезгадані нерозглянуті 234 заяви стосовно 305 суддів. В 2016 році за результатами розгляду цих заяв ВРП відкрила 43 дисциплінарні справи стосовно 45 суддів, з яких лише щодо 2 суддів було прийнято рішення про внесення подання про їх звільнення за порушення присяги. Також у 2016 році по решті заяв ВРП прийняла 94 рішення стосовно 153 суддів про відсутність підстав для їх розгляду. Вже наступного, 2017-го року з решти нерозглянутих заяв (із 234 заяв) ВРП прийняла 62 рішення про відкриття дисциплінарних справ стосовно 71 судді; 41 рішення про притягнення 41 судді до дисциплінарної відповідальності та 107 рішень про відмову у відкритті дисциплінарної справи або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності 128 суддів. У 2018-2019 роках прийнято 4 рішення (наскільки змогла розібратися в цій арифметиці, це якраз останні 4 заяви із 234) про відсутність порушень вимог щодо несумісності в діях відповідних суддів. В підсумку, у своєму листі Вища рада юстиції вказала, що за заявами, які надійшли від ТСК, у 2017-2019 рр. ВРП ухвалила 23 рішення про звільнення суддів на підставі п.3 ч. 6 ст. 126 Конституції України – вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Як же проходила люстрація по Закону про очищення влади?
Відповідно до цього закону в органах судової влади люстрацію мали пройти керівництво Державної судової адміністрації, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради юстиції (крім Голови Верховного Суду України), члени Вищої ради правосуддя (після її створення) і, звичайно, судді, які розглядали справи проти активістів Євромайдану та Автомайдану під час Революції Гідності (ст. 2, ст. 3).
Очищення влади або люстрація в розумінні цього закону – це заборона окремим особам обіймати певні посади (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (ст. 1). Заборона застосовувалась у двох випадках: 1) якщо особа обіймала сукупно не менше року визначені цим законом посади саме у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону); та 2) якщо особа обіймала певну посаду (посади) у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не була звільнена в цей період з цієї посади (посад) за власним бажанням (п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону).
Головним «куратором» виконання положень цього Закону було визначено Міністерство юстиції (ст. 5 Закону). Однак перевірку на предмет наявності заборон мав би проводити не сам Мін’юст, а безпосередньо орган, де працювала особа, яка мала бути перевірена. Виключенням до цього правила було тільки керівництво Державної судової адміністрації, перевірку щодо якого мала б провести Рада суддів України, котра законодавством і уповноважена обирати та звільняти керівництво ДСА (ч. 4 ст. 5 Закону «Про очищення влади», ст. 150 Закону «Про судоустрій і статус суддів»). Якщо ж говорити про членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Вищої ради юстиції, Вищої ради правосуддя, то відповідну перевірку мав би організувати керівник органу, в якому на час перевірки працювала така особа; а суддів – голова суду, в якому працював суддя (ст. 5 Закону).
Нагадаю, що, в цілому, за законом перевірці підлягали такі речі:
1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених Законом «Про очищення влади» (така заява мала бути написана безпосередньо особою, яка підлягала перевірці, і таким чином, ця особа перевірялась на її чесність);
2) достовірність відомостей про наявне майно (майнові права) та відповідність його/їх вартості доходам, отриманим із законних джерел за час перебування особи на передбачених у законі посадах (ч. 5 ст. 5 Закону).
Отже, що ж мало відбутися, якщо якийсь гіпотетичний працівник отримував негативний висновок? У разі встановлення негативного висновку за результатами такої перевірки, його копія надсилалась до Міністерства юстиції для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Мін’юсту та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону «Про очищення влади», а керівник органу мав звільнити такого працівника з займаної посади. Якщо ж перевірка проводилась стосовно судді, то у разі негативного висновку, цей висновок надсилався до Мін’юсту, який, у свою чергу, мав його надіслати до Вищої ради правосуддя та/або Вищої кваліфікаційної комісії суддів з пропозицією прийняти рішення про звільнення судді з посади.
Як проходила люстрація керівництва Державної судової адміністрації?
Відповідно до перевірок, проведених Мін’юстом, голова ДСА Зеновій Холоднюк є особою, до якої мала бути застосована люстрація відповідно до положень Закону «Про очищення влади». У зв’язку з цим Мін’юст у грудні 2015 року звернувся з відповідним зверненням до Ради суддів України про виконання вимог цього закону щодо пана Холоднюка. Однак на засіданні, яке відбулось 3 березня 2016 року члени Ради суддів України таємним голосуванням прийняли рішення не звільняти його з посади голови ДСА. За зазначене рішення проголосували 25 із 26 членів Ради суддів України. Як бачимо, Рада суддів України фактично не виконала вимоги Закону «Про очищення влади».
Як проходила люстрація членів Вищої ради юстиції
За інформацією Мін’юсту, в люстраційний період у Вищій раді юстиції працювало 36 осіб, які мали бути перевірені на предмет вищезазначених заборон. Рада провела відповідні перевірки щодо цих осіб, але при наявності декількох підстав звільнення – звільнення у зв’язку з люстрацією або звільнення у зв’язку з виходом у відставку, віддавала перевагу саме другій підставі. Запитаєте, чому? Бо наслідки другої із підстав є більш сприятливими для суддів. Тобто звільнення відбулося не відповідно до Закону «Про очищення влади», а за нормами Закону «Про судоустрій і статус суддів». Такі рішення на підставі відповідних подань Вищої Ради юстиції приймала саме Верховна Рада України як орган, що уповноважений був звільняти таких суддів.
Відомий лише один випадок, коли Вища рада юстиції 24 грудня 2015 р. задовольнила подання Мін’юсту та внесла до парламенту подання про застосування до члена Вищої ради юстиції – судді Вищого господарського суду України Віктора Татькова – люстрації на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону «Про очищення влади» та про звільнення його з займаної посади. При цьому Верховна Рада України звільнила вказаного суддю лише 29 вересня 2016 року.
Як проходила люстрація членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів
В люстраційний період у ВККС працювало 12 осіб, з яких станом на час реалізації закону трьох із них особи були колишніми суддями, які вже були у відставці. Щодо трьох інших суддів інформація взагалі була відсутньою, а по решті шести – Мін’юст направив подання до Вищої ради юстиції про їх звільнення.
Вища рада юстиції за результатами розгляду вказаних 6 подань ухвалила одне рішення про звільнення одного судді у зв’язку з люстрацією за Законом «Про очищення влади» і три рішення щодо трьох суддів про їх звільнення у зв’язку з поданням ними заяви про відставку. У задоволенні решти трьох подань Мін’юсту було відмовлено.
Як проходила люстрація суддів
На виконання вимог Закону «Про очищення влади» Мін’юст звернувся до Вищої ради юстиції щодо люстрації 70 суддів (в тому числі на підставі членства в люстраційний період у Вищій раді юстиції та Вищій кваліфікаційній комісії суддів).
Відповідно до «Звіту Міністерства юстиції про результати збору та узагальнення інформації щодо реалізації Закону «Про очищення влади» протягом двох років» із подань, які були направлені Мін’юстом до Вищої ради юстиції, щодо звільнення 70-ти суддів на підставі вказаного Закону:
- не розглянуто Вищою радою юстиції – щодо 16 суддів,
- не завершено провадження Вищою радою юстиції – щодо 27 суддів;
- прийнято одне рішення про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення члена ВРЮ – судді Вищого господарського суду України Віктора Татькова (про це зазначалось вище);
- завершено провадження – щодо 26 суддів, оскільки на момент люстрації ці судді вже були звільнені з займаних посад або їх повноваження вже були припинені.
«31 суддя з 70, щодо яких Міністерства юстиції зверталось до Вищої Ради юстиції звільнені відповідними суб’єктами (Президент України / Верховна Рада України) з наступних підстав: за власним бажанням / закінчення строку повноважень / відставка / набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді / порушення присяги...)», – зазначено у вказаному Звіті (але у мене чомусь виходить 27 суддів, а не 31, якщо скласти 26 та 1, вказані вище).
Звертаю увагу, що це дані лише за перші два роки дії Закону «Про очищення влади». Що відбувалось з поданнями Мін’юсту у наступні роки Міністерство юстиції чомусь не публікує на своєму сайті. При цьому, в мережі можна знайти постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі N 800/414/17 (П/9901/77/18). Цим рішенням фактично станом на початок 2018 року ВРП залишила без розгляду 33 подання Мін’юсту щодо люстрації суддів. Окрім того, з листа Вищої ради правосуддя, який згадувався вище, також стало відомо, що у 2018 році орган ухвалив ще 6 рішень: чотири рішення про залишення без розгляду 4 подань Мін’юсту стосовно люстрації суддів та два рішення за 2 поданнями Міністерства юстиції про відсутність підстав для люстрації відповідних суддів.
Замість підсумку скажу, що усі цифри у статті наведено з офіційних джерел. Крім того, це свідчить про відсутність статистичного обліку результатів люстрації. Отже, початкове питання: як же насправді проводилась люстрація судових органів та чи є хоч якісь офіційні її підсумки, має єдину відповідь. Виявляється їх немає. Жоден з органів, що залучений до процесу люстрації, не оприлюднив остаточних результатів виконання люстраційних законів. Хоча пройшло вже 5 років. Інше питання – чому? А відповідь проста. За бажанням перегляньте ще раз, які ж рішення приймались Вищою радою юстиції, Вищою радою правосуддя, а вже на підставі їх звернень – і Верховна Рада України, й Президент України. Очевидно – звітувати немає про що. Осіб, яких звільнили за люстраційними законами, – тільки біля 50-и (згідно вищенаведених даних). Якщо ж оприлюднити ці дані, тоді як «виглядатимуть» ті, хто ініціював цю люстрацію? От і виникає ще одне питання до Верховної Ради України та колишнього Президента України – для чого чи для кого приймались люстраційні закони?