Давайте зазирнемо у недавню історію.
На початку 2000-х труба вважалася “національною святинею”, люди говорили, що “такої труби немає ніде в світі, що “без неї ніхто не може”, і що “коштує вона 100 млрд доларів – мінімум”.
Якщо не вірите, пошукайте публічні заяви Юлії Тимошенко семирічної давнини, коли були перші спроби розглянути подібний закон у ВРУ.
Що змінилося за ці роки?
Поки ми сидимо, заклавши руки за голову, бо вважаємо, що “національна святиня може бути тільки у нас”, то в світі будують іншу “святиню” без нас.
20 років “сидіння” на трубі призвело до того, що замість заробітку вже зараз, українцям в найближчій перспективі доведеться скидатися грошима, щоб вона не перетворилася металобрухт.
Поки ми не залучали партнерів, з’явилася низка обхідних газопроводів навколо України.
Це Південний потік, Північний потік №1, зараз добудовується Північний потік №2.
Тому єдиний робочий варіант порятунку нашої ГТС – це продати за будь-яку ціну або навіть подарувати 25% ГТС американцям чи європейцям, які допоможуть боротися проти Північного потоку №2.
Такий стан справ нагадує кожному з нас, що світ змінюється дуже і дуже стрімко.
Ви запитаєте до чого тут земля?
У питанні відкриття ринку землі ми проходимо аналогічну дискусію, що колись проходили з трубою. Мовляв, “такого чорнозему немає ніде в світі”, “наша земля – найкраща” і таке інше.
Так, це правда – українська земля найкраща. Але світ не стоїть на місці.
Значні кошти у світовій аграрці нині інвестуються у так звані вертикальні ферми. Техніка таких ферм полягає у тому, що агропродукцію вирощують не на городах, а під ультрафіолетовим випромінюванням в гідропонні та закритому приміщенні.
Тобто з часом в супермаркетах можна буде вирощувати овочі й фрукти, та відразу ж їх продавати, економлячи на логістиці та пакуванні.
Компанії, які займаються побудовою вертикальних ферм, вже коштують дорожче, ніж українські агрохолдинги, що обробляють сотні тисяч гектар найкращої в світі землі.
І ця тенденція незворотна.
Тому політики й бізнесмени, які лобіюють закриту модель ринку землі, втягують нас у ту саму історію, що виникла з газотранспортною системою. Ми закрилися, сказали, що ми класні, і через деякий час виявилися непотрібними.
Україна не має права прогавити свій шанс вдруге.
Нині нам потрібна модель ринку землі, яка задовольнятиме не тільки окремих депутатів, міністрів, фермерів – ні. Вона повинна працювати на добробут кожного українця без виключення. Це наш шанс стати заможними. Тож, давайте його не втрачати.