Найближче місто від Новоселиці – Пирятин. До нього три кілометри по поганій дорозі. Насправді, я б не назвав Новоселицю селом. Це хутір однієї вулиці, де офіційно живе 49 осіб, але будинків, в яких живуть люди, я нарахував аж сім. Тут немає пошти і немає магазину. Поштар приносить пенсію, люди ходять скуповуватися у сусіднє село, а дорогу весною і під час дощів розмиває.
Але йой, тут так тихо і спокійно.
Перше, що я бачу на в’їзді у село – кладовище. Трохи далі починається єдина вулиця, яка також мала назву Голобородька, а тепер – Новоселівська. Була вулиця Голобородька в Голобородько, а тепер Новоселівська в Новоселиці.
У перших двух хатах точно живуть люди, тому місцевого жителя знаходжу одразу і кличу. Віталію на вигляд 40 років, живе з дружиною та дітьми, має наколку на плечі. Як і більшість жителів села, він відмовляється фотографуватися. "Не треба мене знімати, я не фотогієнічний!" – основний аргумент місцевих жителів. Імена жителів змінені.
“Ви знаєте, назва ролі не грає. Мені аби дорогу зробили, бо її немає. Весною тут грязі по коліно, не пройдеш, зимою, здається лише раз чистилась. Ми тричі збирали підписи, подавали на Пирятинське ОТГ, але безрезультатно. У нас в селі життя тихе, живемо як у лісі”, – розповів Віталій, який живе у селі декілька років.
Йду далі по вулиці, біля наступного будинку мужичок косить траву. Хоча у селі багато закинутих хат, – там, де ще живуть люди, як правило, доглянуто. Жителі косять траву навколо своїх ділянок.
"Да, я тут живу, а шо? Та мені все одно, чи перейменували, якщо треба – то треба. У Новоселиці людей до 50 живе, частина працює у Пирятині, частина у Києві", – каже Іван та продовжує косити.
Виходжу на центральну частину вулиці. Ну як центральну, просто вулиця тут більш широка. Немає асфальту, лише багнюка, калюжі та трава. Десь бігають собаки та пасуться гуси, а от місцевих жителів не бачу. Раптом помічаю, що на дворі порається мужичок, гукаю його.
“До нас уже приходили про перейменування питати. Мені по барабану перейменування, дайте людям жити. Магазину, пошти, дороги немає, але недавно провели кабельний інтернет. Лампочку вже другий місяць на стовпі міняють, ніяк не поміняють. Жителі тихі, не ворожують, не скандалять. Раніше було дворів 50 десь в селі, а зараз хто повмирав, хто переїхав. От я на пенсії, з 94 року тут живу. Раніше служив, потім дослужував у дивізії “Конотопська відьма”. Пенсія у мене невелика, до того ж, не можу знайти працівників на ремонт даху. Фотографуватися? Да я ж в одних трусах”, – відповідає Анатолій. Але він один з небагатьох, хто дав добро на фотографування.
Доходжу до одного кінця села – далі лише болото.
Вертаюся назад – ліс та шлагбаум, який дуже не люблять місцеві жителі. Тепер їм наче заборонено ходити до лісу, що вони робили протягом всього свого життя.
"Я тут живу дуже давно. До перейменування ставлюся дуже “прекрасно”, ви б лучче мені дороги зробити. Історію ламають і більш нічого. Дорогу їхали, бачили? Вчора без свєта були, я ходила тиждень тому, казала їм “обпиляйте дерева”,а вони шо? Не чують. Зробіть нам дорогу! Не чують. Так для чого нам вулицю мінять? Для чого, якщо нас ніхто не чує, то хай вона буде як була. Хай нам траву тут викосять, щоб люди вночі не боялися вийти, а що дало перейменування? Скажіть дітки, що воно дало? Да нічого!" – розповіла Галина, яка працювала 31 рік на зерновому комбінаті.
Галина показала мені проблемні місця села: нескошена трава, ями на дорогах. Тим часом на вулицю вийшли її сусідки, які теж незадоволені перейменуванням.
"Їм нічого робити, так вони і перейменовують. То один раз, то другий раз перейменовують, а те що потрібно – вони не роблять. А це перейменування, чи воно Новоселовка буде чи Голобородька, різниці немає. Тут людей, пошти немає уже. Для чого його сто раз перейменувати. Дуже давно була Новоселівка, але ж її перейменували на Голобородька чогось? Значить заслужив же, а зараз всі не такі як треба. І да, серіал "Слуга народу" дивилась, але у телевізорі був не такий Голобородько був як зараз", – розповіла Юлія.
