Основна пам’ятка Люботина – Гиївська садиба, розташована приблизно в 40 хвилин пішої ходи від вокзалу, серед фруктового парку. Дерева зараз там ніхто не обробляє, а урожай не збирають: навіть у листопаді під ногами я бачив рештки згнилих фруктів. У парку протоптано доріжки, там, як я розумію, гуляють місцеві жителі, але їх тут мізерна кількість. Зате навколо бігало трохи собак.
У 19 сторіччі садиба з парком розглядалась як місце для відпочинку царської сім'ї. Сьогодні її стан просто жахливий, на фото видно покошені двері, забиті вікна...
Проте садибі є куди руйнуватися і далі. Що успішно роблять місцеві. Я бачив двох тіпів, які дуже підозріло на мене дивились, але я оскільки я приїхав як турист, а не красти цеглу, все пройшло спокійно. Звісно, стіни в будівлі поки не завалюються (варто зауважити, що ще до 1995 року тут функціонував інтернат), але пожежа 2015 року її трохи підкосила. Думаю, що через два-три роки від садиби залишиться віконні рами та трохи цегли, яку місцеві не встигнуть вкрасти.
Історична довідка:
Макет садиби розробили у 1810 році, і за п'ять років вона була збудована. Будинок був чудовим, тому його в 1875 році планували використати в якості літньої резиденції князя Миколи Костянтиновича Романова. Для власника садиби, однак, все виявилося не так райдужно, бо утримувати садибу з селищем було дуже дорогу, тому її у 1881 році продали новопризначеному харківському генерал-губернаторові Дмитру Івановичу Святополк-Мирському. Після жовтневого перевороту у садибі розташували перший в районі інтернат. Далі садибу перебудовували без збереження історичної цінності, і апогеєм стала "реставрація" у 1946 році, коли майже увесь декор було знищено, організовано пральню, майстерню та душові. Коли інтернат виїхав, садиба почала занепадати, а у серпні 2015 року сталася пожежа, про яку я писав раніше.
З початку парку чітко проглядається Миколаївська церква, яку будували спільно з садибою та парком. Для того, щоб дістатися храму, потрібно йти з вокзалу хвилин 50.
Історична довідка:
Коли в місті було вже 600 людей, жителі вирішили збудувати свою православну церкву - їх дістало постійно ходити в сусіднє село. Першу дерев'яну церкву збудували на березі озера у 1770 році. У 1820 році власник землі, майор Чернігівського слобідського полку Йоні Познанський, вирішив поруч збудувати кам'яний храм, який, щоправда, збудували з численними порушеннями. Храм після будівельної експертизи вирішили розібрати, але в цей час також зруйнувалася дерев'яна церква. Церкву добудували лише у 1843 році. У 1920 році совєти зробили з храму сільськогосподарський склад. Під час другої світової війни німецькі війська використовували його як спостережний пункт, через що будівля зазнала руйнувань. З 1995 року у храмі відновили служіння.
Також на протилежній околиці Люботина знаходиться діюча Вознесенська церква. Найкраще туди їхати машиною, адже поруч проходить траса.
Історична довідка:
Церкву збудували до 1650 року, а через 90 років до церкви приписали вже 233 двори. До кінця 1741 року збудували нову церкву, але за дев'ять років вона згоріла. Збудований на місці спаленої церкви храм простояв 50 років, згодом, у 1805 році, його перебудовували у кам'яний. Після жовтневого перевороту храм спершу розкрали, а згодом переробили в клуб з гуртком політпросвіти. Після війни у храмі зробили цех з виробництва вати (до 1951 року, коли трапилась пожежа), а потім - олійницю і котолупню. В цей час пам'ятка архітектури позбулася куполів та цегельної підлоги, її внутрішній простір було розбито на два поверхи, а біля зовнішнього з’явилися численні дисонуючи прибудови. У 1992 році громада повернула назад свою святиню,а у 2010 році закінчилась реставрація.
Що стосується харчування в Люботині. З безпечних закладів я бачив АТБ навпроти вокзалу та магазин “Продукти” з смачними свіжими пончиками за 8.50 грн.
Після відвідин Люботина я потопав на поїзд до Харкова. До нових зустрічей!
Якщо у вас є уточнення про місто або ж ви хочете розповісти про своє місто — пишіть автору в фейсбук!