До станції "Колосівка" ходять пасажирські поїзди, кількість яких на літо збільшується, та приміські поїзди з Одеси та Помічної. Три рази на тиждень їздить дизель з Миколаєва. Старий вокзал "Колосівки" вважається одним з найстаріших на Одеській залізниці, його почали будувати ще у 1904 році.
Токарівка ще донедавна була Кудрявцівкою (чого станція називається "Колосівкою" - я не знаю). Під час декомунізації селище перейменували на честь загиблого поблизу Мар'їнки Віталія Токаря з 28-ої окремої механізованої бригади. А Кудрявцівкою селище було на честь землевпорядника товариша Кудрявцева, який користувався авторитетом серед місцевих жителів.
Саме селище мало чим примітне, окрім школи, залізничного вокзалу та ще декількох будівель.
Новий вокзал ст. "Колосівка" збудований у 2008 році. Коли я приїхав, в ньому було розбите вікно. Місцеві жителі розповіли, що чоловік працівниці вокзалу приревнував її й у ході сварки розбив вікно кулаком.
Перший залізничний вокзал станції збудований у 1909 році, коли прокладали ділянку Одеса-Бахмач, але його закрили після введення в експлуатацію нової будівлі. Старий вокзал є пам’яткою місцевого значення, але в якому стані!..
"Мене постійно з відділу культури просять туди ходити і фотографувати, як тільки щось обвалилося. Люди винесли звідти двері, вікна, все що можна. Не думаю, що воно дуже треба в хазяйстві", - ділиться зі мною жіночка Лідія.
"Стіна вокзалу обвалилася о четвертій ранку, добре, що хоч пасажирів не було, а то привалило би декількох бетонною плитою", - розповідає колоритний торговець на пероні.
"Взагалі вокзал був добротний, поруч була дешева їдальня, але її викупили і розібрали. Ех, а як там дешево було.. Оно ще є будинок, так звідти люди виселяються, бо просідає постійно, да і не натопиш його. Високі стелі", - продовжив з ним розмову про селище.
Головна вулиця, на якій розташована цікава церква Київського патріархату.
Сільрада та дорога, вимощена бруківкою, яка на відміну від асфальту добре збережена.
За словами місцевих жителів, завдяки децентралізації вдалося осучаснити школу: закупили техніки у два сучасних класи та зробили ремонти. На жаль, в школу мене не пустили.
Раніше, коли ще були поїзди на Крим, місцеві жителі жили залізницею – торгівля йшла постійно і доволі бойко. Зараз, в некурортний сезон, продавців всього четверо: торгують водою, пивом, варениками та пиріжками. Селище маленьке, і тому решту тригодинного очікування поїзда мені довелося коротати в сільській раді, читаючи книжку.
До нових зустрічей!