У 1874 році Тростянець придбав великий цукрозаводчик Леопольд Кеніґ. В садибі, де жив Кеніґ, зараз знаходиться краєзнавчий музей. У 1940 році Тростянцю надано адміністративний статус міста.
Також в Тростянці знаходиться станція Смородине, від якої можна доїхати в тупикові гілки Південної залізниці: Охтирку, Лебедин, Вирінський завод. Станція знаходиться на залізничній гілці Ворожба-Харків, що збудована у 19 столітті. В 1877 році добудували локомотивне депо Смородино та закупили 12 паровозів. Паровози вже змінили дизелі, а от депо як працювало, так працює і донині. Приміські ділянки Смородино обслуговують плацкартні вагони під ЦМВ та польські рейкові автобуси “Песа” .
Це була коротка історична екскурсія міста. Все місто можна обійти десь за дві години, за які можна зайти ще в музей і подивитись на експонати.
Я з самого ранку приїхав на станцію Смородине на поїзді Київ-Лисичанськ, в якому їхало трохи зайців. Плани подорожі були наступними: за день встигнути обійти Тростянець, далі поїхати на рейковому автобусі в Лебедин та обійти його, а вже звідти поїхати на Київ. Вперед, подивимось на Тростянець разом!
З поїзда пасажирів зустрічає залізничний вокзал, який побудували у 1982 році:
Вирушивши від вокзалу в темноту, адже сонце ще не планувало сходити, я направився до Вознесенської церкви, що знаходиться майже на окраїні міста. Через все місто пролягає траса Суми-Охтирка, яка і веде мене повз багато цікавих споруд.
По дорозі мені зустрівся симпатичний Будинок Праці. До речі, для Сумської області будинки праці у містах здаються аналогічними:
За Будинком Праці розташувався відділок поліції. Відмотав термін, відмітився у РУВС і пішов в будинок праці шукати роботу. Наче логічно:
Майже навпроти у деревах розташувалась міськрада:
Ух ти, у місті навіть є готель:
В центрі міста трапляються як симпатичні магазинчики, так і стандартні, з нецікавою архітектурою:
В центрі міста розташована невеличка площа та колишній будинок культури, який зараз є супермаркетом та кінотеатром:
Мрачнуватий центр міста о сьомій ранку:
Пройшовши ще метрів з триста, я нарешті побачив Вознесенську церкву:
Пожежна частина стоїть в очікуванні нових викликів та пожеж:
Напроти пожежної частини розташована колишня волоська школа, в якій проживав Микола Хвильовий та навчався поет Татаренко Леонід. Зараз це Тростянецька спеціалізована школа:
Майже на виїзді з міста в сторону Охтирки стоїть Вознесенська церква. Побудована з 1905 по 1913 рік за кошти місцевих жителів та фірми “Л.Є.Кенінґ та спадкоємці” за проектом архітектора Є. Бекетова та в русько-візантійському стилі :
40-метрова дзвіниця зроблена народними майстрами-каменярами:
Поруч з церквою розташований парк з пам'ятниками голодомору, воїнам АТО, афганцям та бійцям червоної армії:
Ну що, ж тепер до “Круглого двору” - пам'ятки архітектури 18-го століття!
Десь продали вже занедбану хату:
Десь живуть в хатках:
По дорозі розташований центр соціальної зайнятості в цікавому будиночку:
Та вже непрацююча котельня:
Ух ти, тут навіть є багатоповерхівки:
Знову проходжу через центр, який виглядає вже не так похмуро, як годину тому:
І попадаю в міський парк, де стоїть пам'ятник Чайковському, який в 1864 році в Тростянці написав свій перший симфонічний твір — увертюру до “Грози”:
Міський парк виглядає доволі таки симпатично через велику кількість дерев’яних скульптур:
Прогулявшись парком, я вже збирався виходити з нього, але мене чекало випробування. По середині дороги розташована велика калюжа. Що ж робити? Правильно, обходити її по багнюці:
Напроти парку розташований палац дітей та юнацтва, вже з демонтованою пам'ятною дошкою:
Трошки далі по вулиці Миру розташувався пам'ятник Тарасу Шевченку з історичною довідкою:
Нарешті я доходжу до “Круглого двору“ - пам'ятки архітектури 18го століття. “Круглий двір” збудувався в 1749 році, як укріплення від набігів кримських татар. До 1820 року належав до помістя Надарсжинських, згодом він перейшов у власність Голіциних та перетворився на аналог Колізею, де постійно проходили усі міські розважальні події. У 20 столітті “Круглий двір” використовувався для житла людей, після чого як склад. Нині ця споруда має статус пам'ятки архітектури і її навіть ремонтували, але недовго, бо скінчились кошти.
Напроти “Круглого двору” розташовується каплиця, яка встановлена в на згадку про Голодомор та військових, котрі загинули за незалежність України:
Поруч з “Круглим двором” Василь Голіцин збудував “Княжий палац”, який потім став садибою Л.Є. Кеніґа — власника цукрових заводів в тому числі і в Тростянці, які виготовляли близько 6% рафінаду в Російській імперії. В садибі в 1864 році гостював Петро Ілліч Чайковський. Зараз в садибі знаходиться Краєзнавчий музей, який працює з 9ї години:
Поруч з садибою розташувалась альтанка на березі Боромлі та парк, в якому часто любив гуляти Чайковський:
Також тут розташована симпатична алейка закоханих:
Але от чорт, знову калюжі. Мабуть місцеві жителі люблять сидіти та гуляти калюжами в парках:
Розуміючи, що до відправлення приміського поїзда на Лебедин у мене мало часу, я вирішую не йти на лісозаготівельну фабрику (на карті буде позначена), а йду в сторону вокзалу.
Поблизу садиби Кеніґа стоїть найстаріша споруда міста - Благовіщенська церква, яка будувалася з 1744 по 1750 рік у стилі раннього класицизму з елементами бароко:
Трохи далі стоїть занедбаний, але доволі таки масштабний Вальцевий млин Л. Кеніґа, в якому зараз складські приміщення:
Вже біля залізничного вокзалу розташований автовокзал:
Та симпатична привокзальна площа з пам'ятником у вигляді танка:
Біля депо Смородино застиг симпатичний паровоз:
А на самому вокзалі вже чекав пасажирів приміських поїздів польський поїзд “Песа”:
Інформаційне табло на вокзалі виконано у старому стилі. Або просто полускалось від часу:
Як виїхати з міста поїздами:
Та які залізничні гілки є поруч:
Сам я сідаю в поїзд до Лебедина і відправляюся туди!
Доїхати до Смородине можна поїздами з Києва, Харкова, Сум.
Та приміськими поїздами з Ворожби, Люботина, Сум.
Назад доїхати можна так само легко і спокійно :)
Любіть Україну та подорожуйте залізницею!