У зв’язку з декомунізацією назву міста Комсомольськ, яке назване в честь комсомольців, мали змінити на ту, яка не пов’язана з комуністичним режимом. Місцева влада спробувала перехитрити закон та внесла пропозицію розшифровувати Комсомольськ як КОлектив Молодих СОціально МОтивованих Людей (Ь) Справжніх (Ь) Козаків. Таку ідею підкинув місцевий шкільний вчитель Сергій Залізняк, який довго мізкував над абревіатурою. Але цю пропозицію не затвердив Інститут національної пам’яті, і як наслідок - Верховна Рада 19 травня 2016 року перейменувала місто Комсомольськ у Горішні Плавні, що викликало подив і обурення у частини мешканців міста.
Шлях до Горішніх Плавень пролягав з Києва до Кременчука, а далі — на маршрутці півгодини їзди. Я прибув до Кременчука о четвертій ранку, та мені стало цікаво: чи знає хтось на вокзалі, чи автовокзалі, як дібратись до Горішніх Плавень. Результат не забарився - на мене почали дивитись як на неадеквата, який морочить людям голову, але відповідали, як доїхати до Комсомольська, не роздумуючи.
Прибувши в місто, я мав в запасі ще дві години вільного часу, тому вирішив зранку опитати людей, як вони ставляться до перейменування міста. Результат мене не вразив — близько 70% жителів виступають за перейменування міста, 30% - проти. Єдине, в чому фактично згодні і перші, і другі — що назва Горішні Плавні не підходять для міста. За весь час опитування мною місцевих жителів лише одна людина погодилась з перейменуванням міста в Горішні Плавні.
Загалом місто мені здалося комфортним та дуже зеленим. Як потім дізнався від екскурсовода, у місті функціонує близько 200 текстильних фабрик, які працюють на експорт і Гірничо-збагачувальний комбінат “Феррекспо”, який є “градообразующим” підприємством міста. Разом з тим, Кременчуцькі та Комсомольські райони наповнюють бюджет Полтавської області на 80% від загального обсягу. В місті сильно розвинуто місцеве самогрядування, яке затвердилось під час мерствування Олександра Попова.
Погулявши вранці містом, я пішов на зустріч з завідувачем музеєм Історії Полтавського ГЗК, Миколою Стаховим. Далі пряма мова:
"Перед тим, як говорити про можливі варіанти перейменування міста, давайте спочатку подивимось на ідею виникнення назви Комсомольськ та її альтернативи. Візьмемо журнал «Україна» за січень 1960 року, де за авторством Сергія Плачинди описувались новобудови 60х років. У розділі «В плавнях» він пише:
«Вас мабуть здивувала назва пристані - "Дурне". Це кажуть, якийсь веселий запорожець, який охрестив цю глушину, де легко було загубитися і втопитися, померти з голоду. Та через півроку сліду не буде від плавнів. Виросте тут нове місто, і назву йому вже придумали хорошу. Дніпровське» - описується в главі про Горішні Плавні.
Отже, перша назва нашого міста по проектам планувалась як Дніпровське. Якщо про таку назву писала преса в 1960 році, то логічно, що в 1959 році про майбутню назву міста знали всі – від малого до великого. Але в кінці 1960 року вирішили назвати місто Комсомольськ.
«В декабре 60 года будущую стройку посетила целая бригада руководителей области и пригласили меня на совет по именованию будущего города. Полтаве давали разные предложения. Я же сказал, что строителей решено направлять только по комсомольским путевкам, поэтому предлагаю назвать "Комсомольск". Григорий Кузьмич Лубинец предложил иное наименование. Он сказал, есть Комсомольск-на-Амуре, здесь будет Комсомольск-на-Днепре. На том и порешили», - розказує в своїх мемуарах Володимир Миргородський, якого призначили керувати будівництвом Гірничо-збагачувального комбінату (надалі ГЗК) та селища.
Сам пан Миргородський теж хлопець не простий. Він був зятем маршала радянського союзу Чуйкова. А батько його працював в главснабі ЦК, де міг дістати будь-які товари для будівництва.
Забігаючи наперед зазначу, що спершу на в’їзді в місто красувався щит з написом «Здесь будет построен город Комсомольск-на-Днепре», але Верховна Рада УРСР затвердила назву міста як «Комсомольськ». Тобто назву міста фактично вибрала одна людина в якої були усі матеріальні ресурси, окрім людських. Людські ресурси в той час були обмежені внаслідок існування багатьох новобудов на яких були задіяні майже всі вільні люди. Єдине виключення становили селяни, адже в ті роки, паспорти в селах ще не давали і єдиний варіант вирватись з села - поїхати в місто по комсомольській путівці. І їхали люди з сіл великими загонами будь-куди аби вирватись із закріпачення. Та й з великих міст тікали тому що там не було житла, не було особливої роботи, хотілося романтики. А тут на будові - романтика, робота, власне житло, яке можна отримати за півроку, вільність від батьків. Тому і молодь сюди їхала. Середній вік жителів міста на 1971 рік по статистиці складав 25-26 років. До початку Холодної війни та гонки озброєнь всі новобудови по СРСР будувались інтенсивно, а після початку 1963 - всі будови, на яких були неосвоєні капіталовкладення більше ніж на 50%, - закривались. Але люди не хотіли повертатись в села і шукали можливості залишатись в містах – переходили в інші будівничі компанії, які мали ресурси та фінансування. Так наш кар’єр хотіли закрити, але коли приїхала ліквідаційна комісія забирати обладнання, робітники не віддали комісії обладнання та вирішили почати обрахунок доцільності закриття кар’єру. За обрахунками вийшло, що дешевше добудувати кар’єр, ніж його законсервувати . Кременчуцький трест тоді зобов’язався добудувати кар’єр, і паралельно продовжував будувати соцкультпобут: житло, кінотеатр, школи. В Комсомольську житло будувалось як для місцевих робочих, так і для мешканців сіл, які планувалось перенести при будівництві Дніпродзержинського ГЕС. Наприклад село Солошине, в якому жив Павло Загребельний було перенесено. Робочі оселялись в Комсомольську, та після закінчення робіт у місті їхали на наступні будови, потім знову повертались.. І так багато разів.. Також, будівники кар’єру після освоєння основних потужностей поїхали працювати в інші міста, інші країни, але на пенсію повернулись в Комсомольськ. Тому що ця перша романтика, вона притягує…
Розумієте, коли народжується курча, першу істоту, яку вона побачила, вона вважає своєю мамою. Так само і люди на підсвідомості. Люди, які вперше цілувались, співали пісень, дружили в Комсомольську, тобто проходили життєвий шлях – для них втрата міста або його назви - як втрата чогось рідного…Чисто психологічний фактор.
У мене батько родом із Західної України, Тернопільщини, мати з Кременчука. Ми зі сім’єю переїхали до Комсомольська в 1967 році, коли тато, працюючи виконробом на будові, фактично за півроку, отримав житло. До того ж тут клімат жаркий, влітку буває до 40 градусів тепла, а там де ми раніше жили – дощі і прохолода. І багато хто так само переїжджав до Комсомольська ..
Спочатку, коли вийшов закон про декомунізацію, наш колишній мер – Сергій Супрун зібрав громадян міста та повідомив, що закон є закон, і що місто треба перейменовувати, тому давайте ідеї. Містяни подали близько 109 назв, що свідчить про готовність людей до зміни назви міста. Але внаслідок обрання нового мера, колишній та новий мери не захотіли наполягати на необхідності перейменування. Внаслідок цього була озвучена думка: «А давайте спробуємо відстояти назву?». На цьому і порішили.
Громадські слухання мали на меті вияснити два питання: чи перейменовувати місто взагалі і яку назву вибрати. Прийшло близько 640 людей, з яких лише 40 проголосувало за зміну назви.. Хоча навіть ті, хто до голосування погоджувались з потребою перейменування, пішли в «отказ» і передумали, коли побачили, що більшість присутніх піднімає руки проти перейменування. Хоча хвилину тому вони видавали фрази: «Комуністичний Союз, Молодь Імені Леніна, ви ж розумієте, що треба міняти?». І як наслідок питання нової назви автоматично відпало, його навіть не розглянули.
Після чого до перейменування міста Верховною Радою, місцева влада могла певний час переназвати місто самостійно, ініціювавши обговорення. Всім у місті було зрозуміло, що рано чи пізно все одно треба буде міняти назву. В Інституті Національної пам’яті зібрали підґрунтя для нової назви міста як «Горішні Плавні», за яке виступали деякі жителі нашого міста. Але коли про це місцеві мешканці почули, то почали збирати підписи за “Борисфен”, як альтернативний варіант назви.
Горішні плавні – це ж якесь верхнє болото. Спочатку на місці Комсомольська було село Піддубне, яке з’явилось в 1845 році і від нього люди почали розселятись далі. Так з’явились села Піддубні Піщані та Нижні Піддубні, Горішні Піддубні. Потім село Горішні Піддубні стали Горішніми Плавнями. Так як щовесни річки Дніпро та Псел розливались і вода йшла потоками, оті ж потоки були аж до Горішніх, тобто до верхніх плавень. Дане поселення зазначалось тільки на радянських картах і то лише з 30х років.
Тому до мене прийшла ініціативна група громадян та попросила підписати звернення за перейменування міста в «Борисфен». Чому ми вибрали назву «Борисфен»? Борисфен – стара назва Дніпра, по якому йшов шлях із Варяг у Греки. А наш ГЗК та місто фактично відновлює цей давній шлях, бо ми експортуємо наші вироби по всьому світу. Та й стоїть наше місто фактично на перетині культур. Назватись «Дніпровське» - це по простому, та й скільки Дніпровських по Україні. Але чому відправляти лише 5 підписів, якщо можна зібрати більше? От і почали збирати. За два тижні ми зібрали більше 600 підписів на підтримку назви «Борисфен».
Як зібрали підписи, то активісти наробили копії та відправили Гройсману у Верховну Раду, Вятровичу в Інститут національної пам’яті та в міськраду меру. Вятровичу і Гройсману відправили кур’єрською поштою, щоб мати на руках документ, коли вони отримають наші звернення. Від Вятровича відповідь досі не прийшла, від Гройсмана – лише тиждень тому, а от міськрада відповіла найшвидше та подякувала нам за громадську позицію. Потім, представники місцевої влади їздили в Київ домовлятись щодо відстрочки перейменування міста поки нову назву не погодять з місцевими мешканцями. Все проходило успішно, уже з’явилась інформація про відкладення перейменувань до кінця року близько ста населених пунктів, де є розбіжностями з місцевими жителями щодо назв… І, от, Петро Олексійович, виступаючи в Биківнянському лісі, заявляє: « Я не потерплю ніяких комуністичних назв», а через тиждень відбувається засідання Верховної Ради, де за Горішні Плавні проголосували пакетом, а наше звернення проігнорували.
Фактично закон «Про декомунізацію» увійшов в конфронтацію з законом «Про місцеве самоврядування», адже відповідно до закону «Про місцеве самоврядування», громади самі повинні вирішувати свої внутрішні питання, в тому числі і переназви міст. По-хорошому, потрібна була поправка в законі «Про місцеве самоврядування», де було б вказано, що Верховна Рада має право перейменовувати місто у випадку, якщо жителі у встановлений термін не змогли самі цього зробити. А в результаті вийшло, що ВР зверху дає вказівку як і кому переназватись без огляду на думку місцевих жителів і міськраду. Тому, думаю, якщо юристи міста правильно обіграють протиріччя в двох законах, то можливо через суд і доб’ються відміни перейменування в Плавні і громада сама вибере нову назву для міста.
Зараз в місті живе більше 50 національностей, бо їхали сюди з різних куточків радянського союзу і тут залишались жити. Та і в Комсомольську проти думки громади ніхто не пиркне, бо це європейське право громади. До того ж під час головування Олександра Попова нас постійно тягнули до Європи - в 90ті роки був прийнятий Статут територіальної громади, який фактично є маленьким магдебурзьким правом для міста. Все що в світі було прогресивне Попов тягнув до нас в місто, і ми рухались в Європу самостійно. І ОСББ у нас давно є, і працювали сімейні лікарі, і до нас їздили з усіх усюд подивитися на наше місто, поділитися досвідом в тому числі європейці. Тобто те, що Київ лише починав робити, та і зараз робить – у Комсомольську вже давно було.. Тому сказати, що ми застояне царство ква-ква комунізму, я не можу. Звісно є різні думки, та і люди є різні. Тим більше, що останнім часом, населення змінилося дуже сильно. Ті, що отримали гарні навички та знання, поїхали за кордон та в інші міста, де більша заробітня платня та можливість реалізуватись. У нас велика діаспора скрізь як в Україні, так і за її межами. Наприклад, київська діаспора нараховує більше сотні людей, при тому це і знані люди такі, як Ольга Чубарева, художник Володимир Проклов, реставратор Юрій Гузенко, архітектор Олена Воданава, лікар-реформатор Костянтин Надутий, журналіст та телеведуча Ілона Довгань, психологи Олена та Сергій Волочаї, та багато інших. Але до нас також приїхали, шукаючи роботу та кращої долі люди з села та залишись в місті, які не дуже добре знають історію міста. У цих людей одна задача - житло, робота, спокійне життя.
Чому у нас в місті як правило голосують нетипово для Полтавщини – за регіоналів? Просто провінція – географічна територія, де люди залежні від якоїсь певної ситуації. Ми, наприклад, залежні від стабільності нашого головного підприємства – «Феррекспо». І десь на початку 2000 х років, при зміні влади постало питання за кого голосувати.
Під час правління Кучми при владі в місті та області були «регіони» і коли назріло питання "на кого їх поміняти", один з наших керівників сказав: «друзі, ми стільки вбухали, щоб годувати їх, щоб вони нам не заборонили перевозити наші окатиші по рейках, щоб дозволили розтаможувать. Якщо зараз прийдуть інші, ви ж розумієте, що нам знову по новій доведеться їх годувать. Давайте проголосуєм за тих, що є.».
І проголосували, внаслідок меркантильних інтересів для виживання комбінату. Та тому що всі пам’ятали 90-ті роки, коли дуже важко наш комбінат виходив на ринок і закріплявся там і розуміли, до чого може призвести втрата ринку. Так жителі і погодились голосувати за Януковича, бо їм потрібна була стабільність, а не зміна влади. А останні вибори(мають на увазі місцеві вибори 2015 року, де Оппоблок набрав 17% в місті) – це інерція мислення. Після того, як ті вибори пройшли, керівництво ГЗК пропонувало голосувати за інші, «нейтральні» партії – як Соцпартія, аби хоч за когось проголосували. На жаль, в частини людей щось «клемануло», і вони продовжують думати, що голосування за колишніх регіоналів - запорука стабільності. Скільки вже жителям повідомлялось про вільне голосування, про голосування за інші партії, адже регіонали ведуть місто не туди.. Але цей шлейф і пам’ять про регіоналів, на жаль, не покидає мешканців міста. Думаю, якби першими були не регіонали, а інша партія – то голосували б зараз масово за іншу партію.
Кажуть, що назва Горішні Плавні може збільшити кількість туристів? Ну зараз в місті про збільшення туристів ніхто поки що не говорить, хоча ще при колишньому мері Комсомольська Олександрі Попові (той шо став мером Києва при Януковичі) видавалось декілька книжок «Комсомольськ туристичний» та туристичних карт, тобто до прийому туристів ми вже давно готувались, але буму тоді не сталось. Побачимо, що буде зараз.