Сьогодні при укладенні міжнародних комерційних контрактів сторони широко застосовують практику арбітражних угод – домовленостей, в яких обумовлено врегулювання можливих спорів, що можуть виникнути при реалізації контракту. При цьому, якщо учасники комерційного спору знаходяться під юрисдикцією однієї держави, то врегулювати спір значно простіше, ніж коли вони мають різну державну приналежність. Тому для таких випадків нині діє міжнародний комерційний арбітраж, призначений для вирішення спорів між суб’єктами різної державної приналежності. Річ у тім, що навіть у випадку виграшу справи однією зі сторін у державному суді, виконати це рішення в іншій державі можна лише на підставі спеціального міжнародного договору або на основі взаємної згоди. Однак практика визнання судових рішень інших держав є вкрай неефективною у міжнародному праві. Зокрема, до договорів, які гарантують таке визнання (наприклад, Гаазька конвенція), приєдналося лише півдесятка країн. Натомість рішення міжнародного арбітражу є зобов’язуючими для сторін і можуть бути виконані примусово, що передбачено Нью-Йоркською конвенцією про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень. До Конвенції приєдналися понад 140 країн світу, тобто майже всі економічно значущі юрисдикції.
Водночас, якщо рішення суду національної юрисдикції має виконуватися негайно, то рішення міжнародного комерційного арбітражу потребує визнання державним судом. Таким чином, ефективність арбітражних ухвал напряму залежить від проарбітражності національного законодавства.
Україна вже давно ратифікувала Нью-Йоркську конвенцію і навіть прийняла Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж». Однак низка прогалин і недоліків у процесуальному законодавстві заважає ефективному функціонуванню міжнародному арбітражу, яке неможливе без сприяння та контролю з боку держави, здійснюваного державними судами.
З метою покращення ситуації Комітет ВР з питань правової політики та правосуддя найближчим часом розгляне законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо питань судового контролю та підтримки міжнародного комерційного арбітражу)». Метою Проекту є підвищення ефективності арбітражу та підвищення привабливості України як місця арбітражу і посилення притоку інвестицій в державу. Для досягнення поставленої мети законопроект містить ряд важливих новацій, зокрема:
- передбачає зменшення кількості судових інстанцій у розгляді усіх питань судового контролю та сприяння щодо міжнародного арбітражу до двох - Апеляційний суд м. Києва та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ (ВССУ), що дозволить покращити якість судової практики у таких справах, сконцентрувати знання та досвід вирішення специфічних питань у сфері міжнародного арбітражу в одному суді, рішення якого могли б бути оскаржені лише до ВССУ;
- встановлює особливу процедуру для визнання та виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу в Україні, незалежно від місця арбітражу, а також процедуру для скасування рішень та постанов міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України;
- передбачає можливість розгляду клопотань про скасування та видачу дозволу на виконання арбітражного рішення в одному судовому провадженні, адже підстави для скасування рішення та для відмови в його визнанні та виконанні є однаковими;
- як і в багатьох розвинутих арбітражних країнах, надає сторонам право в арбітражній угоді виключити можливість оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу в державному суді;
- усуває суперечності в чинному процесуальному законодавстві України щодо вирішення ситуацій, коли до суду подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди;
- з метою формування загального підходу судів до виконання та тлумачення арбітражної угоди Проект встановлює, що будь-які неточності в тексті арбітражної угоди сторін та/або сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності;
- вирішується проблема добровільного виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу;
- врегульовує питання стягнення відсотків річних за арбітражними рішеннями. Це є ефективним стимулом для добровільного виконання арбітражного рішення, і спонукає боржника не затягувати з оплатою;
- усуває суперечності в законодавстві України щодо арбітрабільності спорів та встановлює загальне правило, що сторони мають право передати спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства/підвідомчий господарським судам, та щодо якого сторони можуть укласти мирову угоду, на розгляд третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім випадків, встановлених законом;
- надає можливість сторонам отримати судове сприяння у питаннях міжнародного арбітражу незалежно від того, чи знаходиться місце арбітражу в Україні чи за кордоном;
- передбачає можливість звернення за отриманням заходів забезпечення позову на підтримку міжнародного арбітражу після ініціювання арбітражного провадження;
- встановлює процесуальний механізм для практичної реалізації положень статті 27 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», які передбачають можливість звернення складу арбітражного суду, або за його дорученням – стороною арбітражного провадження, до державного суду за сприянням в отриманні доказів, необхідних в арбітражному провадженні та ін.
Для чого потрібні всі ці нововведення?
Справа в тому, що арбітражне законодавство та судова практика з питань, пов’язаних з міжнародним арбітражем, входять до критеріїв оцінки інвестиційного клімату держав таких глобальних рейтингів як «Doing Business» (Світовий Банк), «Investment Attractiveness Index» (European Business Association) та багатьох інших.
Для України це питання стоїть особливо гостро, оскільки, укладаючи контракти з українськими контрагентами, більшість іноземних компаній наполягає на розгляді спорів, що з них виникають, саме в міжнародному арбітражі.
Протягом останніх років багато держав почали активно розвивати арбітраж у своїх юрисдикціях. Причини такої тенденції досить очевидні.
Достатньо поглянути на ситуацію у розвинених арбітражних юрисдикціях, щоб зрозуміти, скільки переваг дають їх статус і репутація для місцевих арбітражних спільнот зокрема і для держав у цілому: нові справи для арбітражних фахівців відповідної юрисдикції в якості арбітрів, експертів чи представників сторін в арбітражі; додаткова категорія справ для судової системи відповідних держав; нові справи для місцевих адвокатів; значні надходження до бюджету у вигляді судових зборів і податків; додаткові переваги для місцевих користувачів арбітражу, яким легше погодити місце арбітражу у своїй рідній юрисдикції, яка є для них більш комфортною і менш витратною.
Відповідно до оцінок фінансистів зміни до арбітражного законодавства Англії почали щорічно приносити у бюджет країни близько одного мільярду доларів. І це тільки враховуючи гонорари арбітрів та юристів. Якщо додати до підрахунків послуги арбітражних інституцій та інші джерела доходу, пов’язані з арбітражем, сума буде значно більшою.
Запропоновані Проектом зміни до українського арбітражного законодавства зроблять Україну більш привабливим місцем арбітражу, що створить передумови для додаткових надходжень до бюджету.
Крім покращення інвестиційного клімату і збільшення бюджетних доходів, проарбітражне процесуальне законодавство також сприяє зменшенню навантаження на державні суди у складних спорах за участю іноземних осіб та припиненню відтоку складних спорів у іноземні юрисдикції з більш сприятливим арбітражним законодавством. На практиці це означає, що представники великого бізнесу в Україні в перспективі зможуть вирішувати свої спори не лише в Лондоні чи Стокгольмі, а й в межах звичної для них юрисдикції українського законодавства.
Так як мова йде не про створення окремих організаційних структур в судовій системі України, а лише про дружню до арбітражу правову інфраструктуру, то реалізація Проекту не потребує додаткових матеріальних та інших витрат з Державного бюджету України. До того ж, законопроект не містить правил і процедур, пов’язаних з ризиками вчинення корупційних правопорушень, що дозволяє реалізувати його без проведення громадської антикорупційної експертизи.
Загалом якісна імплементація вказаних змін стане водночас і додатковим стимулом для розвитку української економіки, і важливим доповненням до конституційної реформи в частині правосуддя.