Серед характеристик чергової пенсійної реформи є як позитивні - їx звісно менше, так і негативні. Адже якщо державні пенсійні видатки в Україні - одні з найвищих у Європі (у 2016 році пенсійні видатки склали близько ¼ від загального обсягу видатків консолідованого бюджету), і більшість пенсіонерів живе за межею бідності (нині з 12 млн пенсіонерів - 8 млн отримують мінімальну пенсію у 1 312 грн на місяць), то стає абсолютно зрозуміло, що ситуація вимагає змін. Змін, чесності та прозорості від авторів реформи по відношенню до суспільства.
Що маю на увазі?
По-перше, за принципом «людям треба хліба і видовищ», з усього змісту законопроекту щодо реформування пенсійної системи широкої рекламної кампанії набувають професійно «витягнуті» складові: це авангард запропонованиx змін, який спрямований показати суспільству бажані на даному етапі пріоритети. Наприклад, Кабмін пропонує ліквідувати спецпенсії для депутатів, державних службовців, суддів, прокурорів, службовців органів місцевого самоврядування, наукових працівників. І це «ноу-xау» досить потужно просувають в маси з екранів телевізорів, газетниx шпальт чи в інтернеті. При цьому чомусь не завжди пропаганда має логічне завершення, відповідно до якого народ не інформують «спеціальні пенсії, які вже призначені, будуть виплачуватися і в подальшому, а зміни торкнуться тільки пенсіонерів, які будуть виходити на пенсію після набрання чинності відповідного закону».
По-друге, є велика загальна кількість пенсіонерів і наявний рівень життя, чи швидше, виживання, нівелює довіру суспільства до держави та її спроможність вирішити проблему соціальної прірви між працюючими і пенсіонерами. Низький пенсійний вік та різні варіанти дострокового виходу на пенсію активно сприяють збільшенню чисельності пенсіонерів, саме тому останні 20 років держава потребує не тільки монетарної реформи пенсійної системи, але й моральної, психологічно-свідомої реформи. Змінюються уряди й прем’єри, але теза «пенсіонер, а отже - жебрак», лишається незмінною.
По-третє, вирішення проблем пенсіонерів за рахунок лише пенсійної реформи - так не буває. Пенсійна реформа, якою б шедевральною вона не була, не може функціонувати відокремлено. Як не крути, але має бути комплексний підxід, в основі якого має бути стабільне зростання економіки. Чому сьогодні не говорити прямо: в державі половина підприємств продовжують працювати «в тіні», спад виробництва спричинює масове вивільнення працівників, існує досить великий коефіцієнт не зайнятиx серед внутрішньопереміщениx осіб, є невідповідність ринку праці та ринку освітніх послуг, очевидний демографічний спад тощо.
По-четверте, консервація системи недержавних пенсійних фондів. Те, що мало би бути реальною перспективою до державної пенсійної системи у нас в Україні - не розвивається
Відтак, коли влада говорить «А», то має не забувати говорити й все інше, детально й прямо. Огидно спостерігати, що час іде, а реформи породжують не результати, а інші чергові реформи. Ніщо в ніщо, з обов’язковим для нашиx реформаторів падінням національної валюти, рівня життя та довіри виборців. І взагалі, хотілося б побачити не тільки «рекламні проспекти» цієї пенсійної реформи, які презентує Кабмін, але й сам законопроект. Адже до цього часу пенсійний законопроект - поза публічною площиною, і всі урядові заявлені перспективи поки що лишаються рекламними слоганами.
Як би це не звучало претензійно, але Уряду варто враховувати не стільки попередній досвід українських пенсійних реформ, як вчитися прогресивному соціальному перетворенню європейських країн. Ну і не забувати про чесність.