І влада, і опозиція, і «не зрозуміло з якою позицією» представники КПУ спільно зіграли в цю гру. В результаті у парламенті кількість комітетів збільшили до 29-ти плюс ще одна спеціальна контрольна комісія.
За цим показником Україна впевнено стала одним із лідерів в Європі в «антирейтингу» кількості комітетів (комісій) у національних парламентах.
У цьому може переконатися кожен бажаючий, відвідавши веб-сторінки відповідних європейських законодавчих органів.
На відміну від України у сусідній з нами Молдові постійних комісій у парламенті 10, у Грузії – 15 комітетів.
У парламентах окремих держав-членів ЄС така ситуація: Румунія – 19 комісій, Болгарія – 18 постійних комісій, Чехія – 18 комітетів, Бельгія – 11 постійних комісій, Швеція – 15 комітетів, Фінляндія – 16 комітетів і т. д.
На можливі закиди, що ці країни невеликі і в них менша кількість депутатів, наведемо інформацію зі схожих з нами за цим параметром держав: у Франції – 8 постійних комісій, Італії – 14 постійних комісій, Іспанії – 17 постійних законодавчих комісій. Хоча у законодавчі органи цих країн обирається більша кількість депутатів, ніж до Верховної Ради.
Чим є поганою для українського суспільства велика кількість парламентських комітетів?
По-перше, створення окремого комітету означає необхідність утримання за рахунок державного бюджету його апарату (заробітних плат і інших виплат державних службовців, обладнання робочих місць, оплата зв’язку і поштової кореспонденції). Зекономлені кошти краще направити на інші соціальні витрати, ніж на забезпечення амбіцій окремих народних обранців.
По-друге, практика попередніх скликань переконливо свідчить, що при великій кількості комітетів неодмінно виникатимуть великі диспропорції у їх навантаженні. Якщо комітет з питань бюджету виступав і буде виступати головним щодо багатьох сотень законопроектів, то окремі специфічні комітети (культури і духовності; сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму) – за весь час роботи парламенту стануть профільними щодо кількох десятків. Але на утриманні апарату цього комітету таке недопрацювання майже не відобразиться. Службовці працюватимуть і отримуватимуть свої зарплати справно.
По-третє, більша кількість комітетів означає створення більшої кількості колізій у законах, які ухвалюються парламентом. Оскільки кожен комітет є специфічним з огляду на його персональний склад, то і законопроекти відображатимуть різні підходи до вирішення певного питання. Так, замість одного правового комітету (як це є у всіх європейських парламентах) українці отримали п’ять окремих підрозділів: правової політики; верховенства права та правосуддя; прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин; боротьби з організованою злочинністю і корупцією; законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.
Якщо виникне, наприклад, необхідність внести зміни до законів щодо порядку судового санкціонування процедури прослуховування телефонів громадян, то такий законопроект потенційно може потрапити до кожного із зазначених вище комітетів. Це означатиме, що він буде містити ідеї: повноцінного захисту прав та інтересів осіб, або інтересів спецслужб чи судових органів. Об’єднання правових комітетів дозволило б узгоджувати різновекторні інтереси уже на початку роботи над проектом закону. А так все залишатиметься тільки на розсуд сесійного залу.
Роздробленість комітетів також дозволяє маніпулювати цим для проштовхування необхідних законів. Одним із прикладів є внесення змін до Закону про прокуратуру щодо зменшення загально-наглядових повноважень органів прокуратури від 18.09.2012 року.
Цей закон розкритикували представники ЄС, Ради Європи і посольства США. Розуміючи складність проходження цього законопроекту через профільний комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, його автори змогли внести його до Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, де він успішно пройшов усі читання і став законом. Навряд чи це б пройшло за умови існування в українському парламенті єдиного правового комітету.
Если сегодня есть объективная необходимость в корректировке полномочий прокурора в сфере надзора за соблюдением и применением законов и представительства граждан и государства в суде, то мы будем это делать
— Виктор Пшонка
Складність може виникати і у співпраці з європейськими колегами. Так, на початку 2012 року відбувалися міжпарламентська зустріч між керівництвом правового комітету німецького Бундестагу і Верховної Ради. Одним із основних питань стало обговорення переваг і недоліків тоді ще проекту Кримінального процесуального кодексу та можливість виправлення його проблем.
Німцям, мабуть, навіть на думку не спадало, що керівництво українського правового комітету має не більше можливостей для впливу на процес доопрацювання КПК, ніж вони. Адже цей проект КПК є предметом відання не правового комітету (як це у ФРН), а комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (аналогу якого в Німеччині не існує).
Схожа ситуація і з «економічними» комітетами, яких також можна нарахувати 5: з питань економічної політики; підприємництва, регуляторної та антимонопольної політики; податкової та митної політики; промислової та митної політики; промислової та інвестиційної політики; фінансів і банківської діяльності.
Отже, не можна навести лад у вітчизняному законодавстві, привести його до певної системності без наведення ладу в переліку і предметі діяльності парламентських комітетів. Але для цього потрібно, щоб для створення парламентських комітетів головним було не питання посад.