Насамперед йшлося про те, що Україна має проводити власне розслідування катастрофи. І тут надзвичайно важливим є фактор публічності в процесі розслідування, тобто дізнання істини на шляху до справедливого покарання винних за цей глобальний терористичний акт. Тема Боїнга була протягом цього п’ятиріччя публічною у Нідерландах і світі загалом, то набираючи уваги до теми розслідування, то стишуючись на певний час. Про українську частину розслідування ми ні голосно, ні послідовно не чули всі ці роки.
Звісно, ми не могли порушувати Угоду між Україною та Королівством Нідерланди про Міжнародну місію захисту розслідування від 28 липня 2014 року та Меморандум про взаєморозуміння між міністрами закордонних справ України та Королівства Нідерландів від 24 липня 2014 року, згідно з яким українська сторона передала Нідерландам повноваження на проведення розслідування причин та наслідків трагедії.
Більше того, Міжнародна слідча група під керівництвом голови Національної прокуратури Нідерландів провела титанічну роботу з відновлення всіх деталей цього терористичного акту і встановлення осіб, причетних до його виконання. Зараз прізвища підозрюваних встановлені і прокуратура Нідерландів вимагає від РФ надати можливість допиту цих осіб. Сподіваємося, що розслідування буде завершено вже найближчим часом і виконавці та замовники трагедії отримають покарання.
Та я знову наголошую на тому, що говорив у 2015 році – українська держава мала тему катастрофи МН-17 весь час тримати в центрі публічної уваги суспільства – «…відсутність широкої публічності в ході розслідування (української частини) є нічим іншим, як неповагою до суспільства».
Вакуум в інформаційному просторі, незаповнений українською стороною, наповнювала періодично і досить результативно путінська РФ. Вона і зараз намагається вже на найвищому дипломатичному та міжнародному рівні знівелювати досягнуті слідчими міжнародної групи результати – це одна з цілей перемовин, які останнім часом провів Путін і його представники під час зустрічей з очільниками та посадовцями низки країн. Лінія затягування слідства з боку РФ свідчить про вдалу геостратегічну технологію Кремля щодо руйнації міжнародних судово-правничих процедур для того, щоб втопити жах трагедії у хвилях часу.
Якщо ми хочемо перемоги над глобальним агресором, то в жодному разі не можемо віддавати йому на поталу глобалізований публічний простір світу і кожної країни окремо. Це висновок, який лежить на поверхні, і яким, на жаль, так і не скористалася свого часу українська влада.
Тим часом політтехнологи Кремля працюють в цій сфері надпродуктивно, знищуючи при цьому сам інститут демократії, зокрема європейської. Яскравий приклад такої діяльності путінців – організація висвітлення процесу суду над українським нацгвардійцем Марківим в Італії.
Феномен інформаційного (комунікаційно-контентного) впливу на присяжних у італійському суді м. Павія стали для путінських центрів тріумфом і водночас свідченням того, як можна тероризувати брехнею цілі міста європейської країни із сталою демократією і мати від цього злочинний зиск на рівні геостратегічної експансії несправедливості щодо очевидної невинуватості підсудного Віталія Марківа.
І ще один аспект, про який йшлося ще у 2015 році – це тема переформатування міжнародних безпекових систем. Бо світ з 2014 року постав перед глобальними викликами, які проявляються у зростанні «нового масштабу терористичних загроз, неготовності країн та урядів протистояти глобальним терористам, беззахисності людини перед технологічним і інфраструктурним тероризмом». Відповіді на всі ці та вже нові виклики глобального масштабу могла і мала запропонувати Україна. Бо саме у нашої держави і громадянського суспільства є найбільше історично-ментального досвіду і розуміння, як боротися і перемагати такого агресора як нинішня владна кліка Московії.
Та за останні п’ять з лишнім років ми так і не стали провайдерами нових безпекових парадигм і технологій. Ще певний час ми залишатимемося країною з унікальним досвідом такого протистояння, тому цей шанс необхідно використати повною мірою. Зокрема і для того, щоб увійти в орбіту держав, які визначатимуть пріоритети світової безпекової архітектури.