ГлавнаяБлогиБлог Миколи Голомші

20 лютого. Бачити майбутнє

Невивчені уроки історії

Будь-які історичні паралелі є умовними (а сьогодні ще й шкідливими)... Більше того, вони повертають нас у минуле і змушують мислити категоріями і асоціаціями минулого. Минуле часто не може прояснити масштаби сучасного, воно може лише дати ключі до розуміння окремих аспектів, підштовхнути думку. Сучасне в повноті своїй завжди є незбагненим і час для його прояснення – у майбутньому. Звісно, якщо це майбутнє настане. Сьогодні йдеться про майбутнє мирної цивілізації…

У серпні 1945 року США скинули дві атомні бомби на японські міста Хіросіму і Нагасакі. 2 вересня Японія підписала Акт про беззастережну капітуляцію. Друга світова війна, яка тривала понад п’ять років, завершилася.

На короткий історичний термін людство замислилося над своїм майбутнім. Навіть незважаючи на трагічні перипетії так званої холодної війни, міжнародна громада досить довго, сім десятків літ, намагалася втримати баланс миру з нульовим результатом. Цього було достатньо для повільного, але все ж поступу планети вперед.

Двадцять перше століття тоді уявлялося віком загального благоденства. Нові технології, комфорт життя, всепланетне добро і щастя…

Реалії виявилися значно жорсткішими. В минулому враховувалися темпи технологічного розвитку людства, але поза увагою залишилися випереджальні умови вирішення безпекових питань, які, як виявилося, можуть зводитися до таких архаїчних категорій як деспотизм, зверхність, імперські амбіції держави, персонально-посадове свавілля та авторитаризм, нівелювання державою людської гідності…

Людська психологія – серйозний чинник міжнародної безпеки. Особливо, якщо це психологія маніяків.

Фото: EPA/UPG

Сучасне як майбутнє – тренд ХХІ століття

Гідність творить людину, громадянина, патріота, партнера. Її відсутність нівелює особистість до фізичних форм органічної дії.

Гідність – ментально-культурна риса українства. Майдан 2014 року лише підтвердив цю тезу. Те, що ми гідні мирного і перспективного майбутнього – довели у 2014. Продовжуємо доводити у борні з глобальним агресором – путінським режим варварської неоімперії – ось уже п’ятий рік.

Двадцятого лютого 2014 року історія зафіксувала мілітарну агресію нової, до цього не знаної, парадигми – глобального гібридного тероризму.

Ми стали свідками переходу імперського варварства в нову якість неоварварства.

Світова війна, про завершення якої колись, у 1945, дізнався світ, насправді не закінчилася. Вона притишилася, вийшла із зони активності. Варварство ХХ століття весь цей час блукало поруч із демократичними цінностями всепланетної цивілізації, очікуючи свого часу. Блукало і набиралося сил, точніше – нової якості.

Зрештою, воно промайнуло повз приспану публічними запевненнями міжнародних безпекових інституцій і вийшло на світову арену у Чечні, Молдові, Грузії, Україні, Сирії, Каталонії, Великій Британії, США, Чорногорії, Північні Македонії, Франції, Німеччині …

Сьогодні ми воюємо за нинішній мир, наші герої гинуть щодня за мирне майбутнє цивілізації на планеті Земля. Допоки цього постулату не зрозуміє міжнародне співтовариство, ми приречені на безкінечну борню з віковічним і вже не лише регіональним, а глобальним і колективним агресором.

Ключовий пазл світової безпеки – в Україні

«Und wer sammelt die Scherben auf?» – «Хто збере шматки?». Таку назву отримала перша публікація (німецькою) цьорічної доповіді модераторів Мюнхенської безпекової конференції («військово-геополітичного Давосу»).

Увага на конференції прикута, як завжди, саме до лідерів провідних країн, які традиційно визначають ключові напрями безпеки, гарантують силову присутність своїх армій, випромінюють впевненість у власній правоті. Гранди світової політики ось уже п’ятий рік намагаються прилаштувати на місце шматки міжнародної безпеки, розтерзаної і понівеченої неоварварством путінського режиму і його геостратегічними сателітами.

Однак їхні намагання наразі виявляються майже марними. Очевидних відповідей немає. А якщо вони і маячать на горизонті, то політично-посадовий комфорт очільників провідних країн переважує рішучість внести кардинальні зміни в світовий безпековий порядок денний вже зараз, 20 лютого 2019 року.

Насправді відповідь є і вона лежить на поверхні, якщо дивитися на ситуацію під кутом мирної перспективи майбутнього планети, а не сьогоденної особистої чи геостратегічно-корпоративної вигоди. Ця відповідь для світової громади прозвучала в Україні ще 20 лютого 2014 року на Майдані гідності. Цю відповідь українці озвучують ось уже п’ятий рік, намагаючись докричатися до міжнародних демократичних інституцій і персон.

Світ увійшов у фазу остаточного протистояння планетарної цивілізації з її демократичними устоями і перспективою миру та неоварварства, яке нині все більше гуртується довкола путінського режиму на довгу перспективу, як заявив нещодавно путінський спікер В. Сурков.

Україна стоїть на межі цього розлому, з останніх сил намагаючись утримати планету від знищення. Їй потрібна світова підтримка. Тоді майбутнє матиме світлу перспективу.

Микола Голомша Микола Голомша , заслужений юрист України
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram