Valve визначила наявність супроводжувального контенту до ігор важливим фактором маркетингового просування продаж. Питання контенту завжди було важливим. Але зараз, в період стрімкого зростання комунікаційних проникнень не лише в окремі середовища, а практично в будь-яку необхідну геопозиційну точку соціумного життя, ця проблематика набуває значення глобального ресурсу віртуального захоплення і втримання в потрібному дискурсі територій і суспільств.
Наша держава повною мірою відчула силу і нищівність комунікаційно-контентних агресій у 2014 році, коли одночасно із фізичним вторгненням на територію України відбувались системні масовані атаки ворога на ментальність поколінь, свідомість і душу пересічного українця. Ціною неймовірних зусиль, насамперед, громадських активістів, нам вдалося устояти. Але чи зникла цивілізаційна загроза? Аж ніяк. Чи варто нам задовольнятися станом і рівнем інформаційної діяльності та протидії ворогу на нинішньому етапі? Чи повинні ми враховувати нові виклики і загрози з боку путінського режиму? Хоча відповіді на ці питання очевидні, варто все ж зробити деякий аналіз та прогноз на майбутнє.
Останній місяць минулого року для України видався політично проблемним і пройшов у дебатах, зокрема, щодо перспектив мирного врегулювання ситуації на Сході України, в ОРДЛО. Тимчасове стишення роботи Мінської переговорної групи через перевиборні ситуації та наступні події у Франції та Німеччині, тупикові зустрічі Волкера і Суркова, традиційна різдвяна «лихоманка» у Європі — все це перевело проблему в стагнаційний стан. Проривом тут можна назвати сценарно-показову операцію Кремля з повернення українських заручників в обмін на зграю терористів і їх посібників, але на сам процес встановлення мирного майбутнього на Луганщині і Донеччині це активно на сьогоднішній час не вплинуло.
Найактуальніша тема, яка активно просувалась Україною минулого року — миротворці на Донбасі — все більше набуває абрисів нездійсненого.
Водночас ми фіксуємо, як і раніше, активну комунікаційно-контентну діяльність кремлівських технологів на всіх напрямах просування кремлівських інтересів, ігрових наративів, ментальних мемів, публічних ярликів тощо. Путінці в динаміках глобальної публічності досить ефективно використовують комплексні меми-стандарти демократії, зокрема, гуманітарного права. Наприклад, так звані гуманітарні конвої Кремля на окуповані території Луганщини і Донеччини. Для нас, українців, зрозуміло, що такі колони машин, які не піддаються перевірці прикордонників чи служб Червоного Хреста, є лише прикриттям терористично-злодійських практик московитів. Але при масованій популяризації в сучасних контентно-дизайнерських практиках даного мему - гумконвой - в інформаційному публічному міжнародному просторі він набуває абсолютно реальних рис справжньої гуманітарної допомоги та постійної турботи про знедолене населення ОРДЛО з боку Кремля.
Це ж стосується і інших дій путінського режиму, які, на перший погляд, здаються нам навіть абсурдними. Хотів би застерегти від такого спрощеного сприйняття технологічних ходів путінців. З їхнього боку це не істерика чи паранойя (таку характеристику часто можна зустріти навіть у поважних авторів та навіть практиків-експертів), а досить продумана модель саморозвитку технологічних ліній (напряму, виміру, стилістики), що дає перспективу всім, хто оперує силою як сенсом та перспективою власного існування. При цьому сила виступає, з точки зору Кремля і його попутників і сателітів, абсолютом дотримання справедливості в глобальному світі. Така думка-тренд активно нав’язується московитами не лише в кулуарах дипломатичного політесу, а у публічному просторі міжнародної спільноти і знаходить підтримку значної частини не тільки пересічних прихильників Путіна, але й істеблішменту десятків країн. Єдине, що не враховують і ті, і інші, це те, що застосування абсолюту сили як справедливості Кремль цинічно сприймає лише в одному варіанті — власному домінуванні на міжнародній арені і в глобальному світі загалом.
Для підтвердження цього наведу ще один приклад. В передноворічні дні, коли Європа (та й більшість світу) віддавалася різдвяним втіхам, Путін затвердив зміни до Кримінального кодексу РФ щодо посилення покарання за вербування терористів (аж до пожиттєвого ув’язнення) та фінансування тероризму. Одночасно до КК РФ вводиться поняття «пропаганда тероризму» і відповідне покарання. Путін черговий раз намагався приміряти на себе “тогу миротворця”, але ми маємо допомогти світові усвідомити, що під законодавчими ініціативами, прикритими публічною риторикою продовжує ховатись апологет і ініціатор тероризму у сучасному світі.
Ми знову бачимо ефективне застосування комунікаційно-контентних впливів для формування віртуального образу справедливого і сильного лідера Кремля В.В. Путіна, який і в переддень Нового року дбає про захист світу від терористичних загроз. Такі технологічні операції (ігри) в публічному просторі мають на меті створення відповідної віртуальної публічної реальності сприйняття, вихідні технологічно-креативні дані якої відпрацьовані спецслужбами Кремля.
Подібна робота ведеться і в середині Московії. Адже утримання в фокусі уваги значно збіднілої і більш озлобленої (санкції все ж таки поступово відіграють свою роль) маси путінських росіян залишається однією із завдань путінської адміністрації. Тому і тут задіюються різнорідні механізми комунікаційно-контентного формування потрібної конфігурації суспільно-громадської думки. Найкращий приклад цього — процес підготовки до виборів президента РФ у березні 2018 року. Спочатку впродовж тривалого часу в інформаційно-публічному просторі Росії розігрується інтрига щодо можливості обрання на пост президента Владіміра Путіна. Робиться це, звичайно, з урахуванням інтересу до цього питання керівників провідних країн. Згодом вибудовується інформаційно-публічна мізансцена щодо винятковості фігури Путіна на посту лідера держави. Поки утримується пауза з прийняттям рішення щодо чергового висунення кандидатури кремлівського Цахеса, весною минулого року два псевдосенатори - Андрій Клішас і Анатолій Широков – внесли до російської псевдодуми пакет поправок, який передбачали перенесення виборів з другої неділі березня 2018 року (як того вимагав діючий закон) на третю.
За кілька місяців, а саме першого червня, зміни до закону були проголосовані в наступній редакції: «Якщо неділя, на яку мають бути призначені вибори Президента Російської Федерації, збігається з днем, що передує неробочому святковому дню, або ця неділя припадає на тиждень, що включає неробочий святковий день, або ця неділя в установленому порядку оголошена робочим днем, вибори призначаються на наступну неділю» (переклад автора).
Очевидно, що ці поправки розроблялись в путінській адміністрації і за згодою «самого», бо якраз перед 11 березнем (днем виборів) є вихідний (8 березня), а найголовніша причина такого перенесення – 18 березня в РФ відзначається «свято воз’єднання» Криму з Росією. А цей факт, як свідчить генеральний директор Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦВГД) Віталій Федоров "міцно асоціюється з однією людиною". І цією людиною є ніхто інший як Путін.
Далі розігрується «гра престолів» за креативно-комунікаційним сценарієм спеціалістів з путінської адміністрації. На сцені з’являється купа ряджених, які «претендують» на посаду президента РФ. Вишенька на тортик – Ксюша Собчак. «Дом-2», версія 10 набирає повний хід – гра почалась. Відтак власне виборами і результатами ніхто, вже очевидно, не перейматиметься – ігрові технології заповнять свідомість і весь вільний час пересічних росіян.
А для Заходу – повна видимість демократії, з усіма розмаїттями нюансів, інтриг і публічних животрепетних історій, навіть конфліктних сюжетів, де актори виборчого процесу говорять реальну правду, яка, на жаль, виступає лише наративною фішкою в генеральному сценарії-задумі.
За кадром залишається набір механізмів приведення в дію всієї цієї псевдогри як «виборчої» системи. Але з нею можна ознайомитись, купивши собі, наприклад, одну з найпопулярніших за версією Valve відеоігр минулого року Warframe. Там прописані типи місій: вбивство, захоплення, саботаж, диверсія, зачистка, спасіння, виживання, шпигунство, перехоплення, наліт… Десь приблизно так і є насправді, в реальному житті Путіна і його сатрапів.
…У відносинах між людьми існує принцип руконеподавання. В принципі, певною мірою, він застосовується зараз лідерами провідних (і не тільки) країн в особистих відносинах з Путіним.
Але міжнародна спільнота, попри визнання путінської Росії загрозою для миру (хоча варто її визнати державою-терористом), продовжує спілкування на рівні державних інституцій. Незважаючи при цьому, що такі організації як державна дума РФ є, по суті, нелегітимними – в її складі псевдодепутати невизнаних світом виборів у тимчасово окупованому Криму. Відтак на всіх міжнародних рівнях путінський режим продовжує практику комунікаційно-контентного і дипломатичного вторгнення та домінування стилістикою глобального гібридного агресора. Ми зараз спостерігаємо, як потужно путінці займаються демонтажем цінностей і навіть інститутів демократії
Вихід із цієї ситуації вбачається такий – виробити відповідне загальне відношення до представників Кремля. В цьому випадку пропонував би ввести в практику міжнародних відносин принцип інститутоігнорування. Це, до речі, може стати відповіддю на питання, поставлене нещодавно в одному з інтерв’ю з радником президента Дональда Трампа з національної безпеки генерал-лейтенантом Гербертом Реймондом Макмастером – він закликав знайти спосіб протистояти удосконаленій стратегії Росії, яка включає використання дезінформації, пропаганди і соціальних мереж з метою внесення розколів у суспільство.
В іншому випадку ми можемо стати свідками і навіть учасниками процесу по знищенню надбань демократії в планетарному масштабі глобальним гібридним агресором – путінським режимом нинішньої Росії.