Цей механізм державно-соціальних відносин, започаткований у далекому минулому, досить стійко утримує свої позиції і в нинішньому, вже цифровому світі. Стоси паперових документів курсують між установами і організаціями, за кожним окремим папірцем-довідкою українець змушений ходити особисто, марнуючи час на черги та втрачаючи здоров’я від бюрократично-ганебних інцидентів.Втім життя розвивається зараз, на щастя, не лише за бажанням чиновників. Технології ХХI століття шалено увірвались у нашу повсякденість і занурили нас в інший світ доданих реальностей. Ми вже не уявляємо свого існування без комп’ютерів, мобільних телефонів, електроних книг тощо. Звичайно, з розвитком техніки активно просуваються і сервіси.
Однак на рівні державної бюрократичної машини багато чого ще залишається традиційним, як і 50-70 років тому. Хоча заяви про наміри ввести, приміром, електронне врядування проголошуються урядом принаймні років десять, а три останні роки високопосадовці навіть божилися Майданом. Зараз ця проблема набула досить чітких абрисів у вигляді законопроекту "Про електронні довірчі послуги". Він уже пройшов перше читання, відповідні правки та погодження і підготовлений до другого читання.
Серед безсумнівних плюсів цього законопроекту найпершим вважається формальний — вимога ЄС, яка знайшла своє відображення в документах щодо асоціації Україна-ЄС. Європа наполегливо відстоювала демократизацію ведення бізнесу в Україні з одночасним зрозумілим алгоритмом для бізнесу іноземного. Введення нових цифрових інструментів, таких як електронна ідентифікація, кваліфіковані сертифікати відкритих ключів, використання кваліфікованих електронних підписів та печаток (їх визнаватимуть у ЄС) тощо масово активізує в глобальних масштабах малий та середній бізнес, оскільки зникає потреба ходити за кожним дозволом до державних установ, знизить (а розробники законопроекту запевняють, що зникне взагалі) рівень корупції, зросте рівень довіри населення до схем електронної ідентифікації, а значить і державного функціоналу. Перевагою є й доступність електронних довірчих послуг для людей з обмеженими можливостями, адже тепер відповідні комунікації з чиновниками та колегами відбуватимуться в цифровому режимі, наприклад, через смартфон чи планшет.
Акттивні гравці вітчизняного ринку, серед яких банки, мобільні оператори, готові застосовувати такі інструменти як BanкiID, MobileID тощо. Підтримують нововведення і спеціалісти ІТ-галузі, адже це дасть додатковий поштовх розвитку. Загалом у державі завдяки прийняттю цього закону буде закладений міцний фундамент цифрової демократії.
Однак ситуація в країні, яка ось уже майже три роки протистоїть глобальному агресору-терористу з ядерною зброєю, заставляє нас, передусім, в усіх діях на перший план виставляти питання захисту перспектив національної безпеки. Не є винятком і законопроект про електронні послуги.
Банківська система держави засвідчила свою хиткість, скандали з низкою серйозних, як вважалось, банків підірвав і так не занадто високу довіру населення до фінансової системи країни. Наявність російських банків, на які зорієнтована частина вітчизняного бізнесу, є передумовою фінансової експансії з боку Кремля. На кого працюють мобільні оператори в Україні? Це питання виникло набагато раніше, ніж нашим солдатам на передовій стали приходити sms-повідомлення від путінських агресорів, і навіть українською мовою. Однозначно можна сказати, що проблема національного мобільного оператора вийшла на рівень стратегічного функціоналу глобальної інфраструктури в масштабах національної безпеки. Але розробники законопроекту (Кабмін-Мінюст), народні депутати, на жаль, цей зв’язок не встановили, що може спричинити серйозні проблеми вже в найближчому майбутньому.
Такі цивілізаційні виклики та прямі загрози для національної безпеки заставляють нас шукати адекватні відповіді і рішення. Так, гарантом для розвитку BanкiID може слугувати прямий інфраструктурний функціонал Національного банку України. І це має бути абсолютно нова функція головного банку країни. З мобільним оператором ситуація складніша, але варіанти, очевидно, існують.
В усякому разі, в таких питаннях нам найбільше імпонуватиме активна співпраця зі стратегічними партнерами, наприклад, США та Великобританією (гаранти Будапештського меморандуму соборності). Бо співробітництво із цивілізаційними партнерами передбачає високий рівень відповідальності та прозорість дій партнерів. Звичайно, така пропозиція не дуже подобатиметься нашим ділкам від політики, які вже, можливо, поділили майбутні преференції від путінців чи їхніх партнерів. Але питання майбутнього України та національної безпеки сьогодні мали би в нашій ситуації навернути законодавців на державницьке мислення. І тоді нові електронні послуги цифрової епохи стануть дійсно двигачем економічних зрушень в країні на позитив, а не заручниками помилок з подачі агентів лобізму...