Сьогодні ми знову на воєнному театрі, але вже глобалізованого гібридного тероризму, який вибудовує епоху тотального цинізму. І знову гинуть наші співвітчизники, захищаючи свою країну від агресора. Російсько-путінська імперія розпростерла свої хижі крила над нашою землею, намагаючись закрити нам сонце свободи та гідності на своїй землі. І зараз, як ніколи, потрібно гуртуватись у борні. Стояти непохитно. Довести всім, що українці -всі громадяни, і всі громади - гідні кращої долі.
А ще ми маємо не полишати наодинці зі своїми проблемами тих, хто повернувся з фронту, тих, хто втратив свою опору — батька, чоловіка, сина чи доньку. Ми, такі ж громадяни, патріоти своєї землі, не повинні навіть думки припустити, що наші захисники потерпатимуть від життєвих незгод та бюрократичної черствості, брутального чванства із того далекого радянського минулого.
І те, що Кабмін щойно прийняв постанову, якою визначив порядок надання статусу членам сімей загиблих (та тих, які пропали безвісти, померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва), на яких поширюється законодавство про соцзахист ветеранів війни, - а це військовослужбовці, добровольці, волонтери тощо - є якраз важливим свідченням турботи Майданної держави про своїх героїв. Але чи завжди владні мужі, освячені клятвами державного службовця, вчиняють гідно по відношенню до учасників АТО? Мене прикро вразило відео, розміщене в соцмережах, на якому працівник прокуратури ображає учасника бойових дій, ветерана АТО, пораненого в боях. Хлопець не губився перед ворогом і зараз намагається боротися з новим супротивником — корупцією, несправедливістю, відверим зневажанням громадянської гідності. І що він чує у відповідь — «А мне п…., что у тебя контузия. Война еще не закончилась. Иди повоюй еще раз».
Навіть не розбираючись у суті справи, можна без сумніву звільняти з посади такого прокурорського працівника. За будь-яких умов він, як посадова особа, що представляє державу, не має права ображати громадян.
Цей випадок стався у Кривому Розі. Вірю, що керівництво Генеральної прокуратури негайно відреагує на такий вчинок свого підлеглого.
Але це не такий вже поодинокий випадок. Дивлячись на ставлення окремих чиновників, хамовите ставлення до учасників АТО подекуди виявляють і інші категорії працівників. Особливо це стосується водіїв маршрутних автобусів. Ось, наприклад, географія нещодавніх конфліктів - в Миколаєві водій відмовився перевозити бійця АТО (ні за пільгою, ні за гроші), те саме вчинив його колега в Одесі (за того вступились військові моряки), водій маршрутки “Івано-Франківськ-Буковель” взяв гроші за проїзд у поранених бійців АТО... Зазвичай, таких нечестивців звільняють з роботи.
Втім, проблема не в хамовитих водіях. Проблема в тому, що військові дії на сході не відізвались в душах цих людей, не стали їхньою особистою війною. Слава Богу, таких жорстосердних громадян не так вже й багато.
Свою, власну, війну з агресором кожен з нас має вести на своєму місці — добросовістним виконанням своїх обов’язків, доброчинним відношенням до своїх співвітчизників, посильною допомогою бійцям на фронті. Так, як це робить більшість українців. Тому що лінія фронту борні з глобальним терористом-агресором проходить через їхнє серце.