Отож, якщо протягом року НАЗК отримуватиме близько мільйона декларацій, а перевірятиме не 11 і не 14, а, скажімо, цілих сто документів (хоча зараз навіть складно уявити аж таку високу інтенсивність роботи цього відомства!), то це означатиме, що повна перевірка поточного, 2017-го, року триватиме цілих 10 000 літ. За цей період часу накопичяться нові декларації, і як з ним даватиме собі раду апарат Наталії Корчак, я, далебі, не знаю. Втім, є ще один нюанс: згадані вище 11+14 декларацій були перевірені лише на своєчасність подачі. Тоді як по суті (тобто щодо правильності заповнення та повноти наданих відомостей) не перевірено поки що жодної декларації.
В зв’язку з усім вище зазначеним виникає така величезна кількість запитань (здебільшого – риторичних), що відібрати пару-трійку ключових з них доволі непросто. Найперше і найбільш прогнозоване: як при такій значній заробітній платі і премії, яку виписує сама собі пані Корчак, можна працювати настільки неефективно, ба навіть взагалі перетворити роботу відомства на суцільне блазнювання? Питання друге: як, усвідомлюючи всю навалу проблем, які супроводжуватимуть перевірку декларацій, можна було встановлювати чіткі дедлайни та публічно обіцяти завершення такої перевірки до певного числа?
Власне, кілька слів про ці проблеми. Звичайно, для того, аби декларації перевірялися вчасно і в достатніх обсягах, необхідна певна автоматизація даного процесу. Тобто синергія системи е-декларування та реєстру міністерства юстиції в частині прав на нерухоме майно. Це – як приклад. Бо насправді перелік відомств, які мають бути співпрацювати з НАЗК щодо перевірки декларацій, не вичерпується самим лише Мінюстом. Чи робиться це в українських умовах? Ні. З причин, як я розумію, нормативного та технічного характеру. Усунення перших, гадаю, проблемою не є. Усунення других передбачає використання нормального програмного забезпечення, а не того, котре гарантує лише перманентне зависання всієї системи.
Але забудьмо на якийсь час про постійно гальмуючу систему е-декларування. Мені як платнику податків (на які, власне, й утримується НАЗК) цікаво, як просуваються справи з перевіркою даних, отриманих від ТОПових декларантів – президента, прем’єра, членів уряду, чиновників першого ешелону тощо? Тобто тих осіб, чиї документи перевіряються вручну. Тут вже нема техніки, яку можна винуватити у пробуксовках, тут йдеться по суто людський фактор. Виявляється (згідно з офіційними даними НАЗК), що за таку перевірку агентство взялося лише 24 квітня.
Як повідомив пару тижнів тому член НАЗК Руслан Радецький, тільки зараз стартує перевірка декларацій за 2016 рік, хоча перевірка декларацій за 2015 рік держслужбовців ще не завершилась. Це прекрасно і – водночас – цілковито незрозуміло. То бодай одна декларація владної верхівки перевірена чи ні? Чи виявлено порушників та брехунів? Чи піймано когось на невідповідності сибаритського способу життя офіційно отриманим доходам? Якщо піймано, то кого саме? І як покарано? А також – чому НАЗК взялася за 2016 рік, не завершивши 2015-ий? Чому рішення про початок перевірок за 2016 рік ухвалено 24 квітня, а не 1 січня 2017-го?
Є також ще один нюанс, не дотичний напряму до роботи НАЗК. Хочу нагадати, що за недостовірні відомості в декларації чиновника про майно понад 345 тис. грн. передбачено кримінальне покарання від штрафу в 43-51 тис. грн. до позбавлення волі на термін до 2 років. Позбавлення волі, звісно, штука неприємна, але чомусь є передчуття, що нечистий на руку декларант зуміє домовитися із суддею. І останній застосує штраф. Щодо його розмірів, то для тих, хто декларує одного лише «кешу» на мільйон доларів, розставання з 50 тисячами гривень є таким саме безболісним, як втрата 5 копійок для пересічного українця.
Відтак мені в принципі незрозумілі дві речі. Перша: навіщо була потрібна вся ця гра із поданням декларацій? Якщо їх не перевіряють і якщо нікого не карають за брехню і за незаконне збагачення? Друга: навіщо потрібне утримання НАЗК, суто декоративної ширми, котра не тільки не запобігає корупції, а плодить і множить її у власних же лавах? Це зроблено про західне око? Чи це лише перший крок для того, щоб перейти до загального декларування податків, котре лобіює Володимир Гройсман?
В останньому випадку задум уряду у загальних рисах стає зрозумілим. Спочатку відкрити статки буцімто змусили чиновників, а пізніше – коли все стало напрочуд «прозорим» – настав час вивернути кишені усім українцям. Передумови для цього вже створено: ще минулого року президент Петро Порошенко підписав закон про часткове розкриття банківської таємниці, а відтак Мінфін отримав доступ до інформації про депозити і банківські перекази фізичних осіб. Є переконання, що рядових громадян перевірятимуть значно ретельніше, аніж високопоставлених декларантів.
Трильйонів у них звісно, не знайдеш, але чим-небудь можна буде розжитися: зокрема, штрафами. Ось де вона, «золота жила». Не оголошувати ж полювання на тих, хто будь-якої миті може організувати собі чартерний рейс у далеке зарубіжжя й вивезти на борту літака всіх своїх Пікассо. Краще взятися за «пересічних», адже їм не вперше годувати багатих і платити за сильних світу цього. На перевірку їхніх декларацій майже напевне знайдеться і час, і люди, і відповідне устаткування. А тим часом десяте покоління нинішніх працівників НАЗК все ще перевірятиме, що вказав у своїй декларації Петро Порошенко – у далекому, як космос, 2016 році…