«Я не працюю над створенням власного стилю. Я вважаю, що стиль - тільки інструмент для творчості, а тому письменнику, який занадто багато часу проводить, винаходячи свій стиль або слідуючи своєму стилю, можливо, просто нема чого сказати, і він знає це, і цього ж боїться. Тому він створює тільки стиль, дорогоцінний скарб. Він стає Уолтером Патером, який прекрасний, але порожній. Тому стиль - лише інструмент. Я вважаю, що сама історія, яку ви створюєте управляє стилем, що один стиль хороший сьогодні, а інший підійде завтра. І, як хороший тесляр, письменник повинен бути здатний перейняти цей стиль, а сам стиль, я вважаю, другорядний».
Я от зовсім не знаю, хто такий Уолтер Патер, але цілком розумію, про що говорив Фолкнер.
Нашим українським літературним процесом керують філологи. Для яких «як?» в сто разів важливіше ніж «про що?». Я нічого не маю проти самої професії «філолог». Хтось таки має досліджувати тексти. Але я вважаю, що «філолог» не дорівнює «письменник». Філолог знає як гарно складати слова докупи, але це абсолютно не гарантує, що ці гарно складені слова будуть цікавими.
Я провів міні дослідження. Взяв тридцять українських письменників. (Доречі, десять було вибрати легко, а от з рештою прийшлося добряче гуглити). І подивився на їх фахову освіту. Як ви думаєте, скільки виявилося причетними до філології?
Двадцять чотири. ДВАДЦЯТЬ ЧОТИРИ - Карл. З тридцяти. Це вісімдесят відсотків.
Сергій Квіт (ректор Києво-Могилянської Академії) свого часу був проти створення бакалаврату «Журналістика» в Могилянці. Він створив відразу магістерку і пояснював це якось так: «Не потрібно шість років вчитися на журналіста. Журналістом може стати людина яка вже має якусь профільну освіту (економіст, еколог, політолог будь-яку), а за два роки ми його навчимо про то писати».
Те саме я скажу й про письменництво. Для того, щоб бути письменником, не обов‘язково мати диплом філолога, (хоча я згоден що філологи мають певну перевагу, але вона врешті решт може стати й перешкодою). Найголовніше що потрібно, це мати що сказати своєму читачеві. І не просто сказати, а зробити це цікаво.
Як результат засилля філологічного підходу до української жанрової літератури ми маємо ту ситуацію на літературному ринку, яка є сьогодні. Звичайній людині важливіше про що книжка, ніж те, як філігранно вона написана.
Дуже небагато українських письменників можуть прожити на гроші, які заробляють літературою. Та й то, не через продажі книжок. Письменники заробляють читанням лекцій, написаням якихось статей на різні теми. Більшість, навіть не може наважитися полишити основну роботу, і література залишається у якості хоббі.
А знаєте чому? Тому що «філологи» нам розказують, що Ден Браун, то низькопробний шлак. Що «50 відтінків» - гидота. Що Паоло Коельо - це взагалі не література.
А знаєте, хто вирішує, що таке література? Критики? Викладачі філології? Та де там. Вирішує читач. А яким є головний прояв читацької любові? Слава письменника і його статки. Причому одне без іншого не може існувати.
Тому, любі мої друзі, не важливо хто ви за освітою - кінолог, комп‘ютерник, бухгалтер чи музикант, знайте, двері літератури для вас відімкнені. Тут цінується вміння зацікавити людей своїми історіями.
А ви що думаєте?