Торгівельна війна між хіміками двох країн
Півтора роки триває антидемпінговий розгляд справи з приводу імпорту в Україну російських добрив – карбаміду і карбамідо-аміачної суміші (КАС). Раніше, у 2014 році, було введено антидемпінгове мита на аміачну селітру. Українські хіміки просять Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (МЕРТ) про захист української хімії від занепаду і застерігають, щоб аграрії не потрапили у повну залежність від російських добрив. Спеціальна Міжвідомча комісія має прийняти остаточне рішення 21 грудня.
Варто наголосити, що розслідування стосується російської продукції, оскільки саме росіяни володіють дешевим газом, який є сировиною для виробництва добрив. Азотні добрива з інших країн можна завозити на територію України без жодних обмежень.
Згідно з попередніми висновками розслідування комісія знайшла докази та підстави для застосування антидемпінгових заходів щодо імпорту товарів з РФ. А саме, МЕРТ рекомендує застосувати до продукції «ЄвроХіму» мито у розмірі 18,78%, для інших імпортерів – 31,84%. На продукцію «Куйбишевазот» мито не передбачається.
До речі, на ввезення аміачної селітри з Росії в ЄС встановлено антидемпінгове мито €32,82 і €47,07 за кожну тону в залежності від постачальника. При розрахунку справедливої ставки мита використовується так звана енергетична надбавка, тобто справедлива ціна моделюється, якби російські виробники купували газ в ЄС. Для України ринкова ціна газу на сьогодні вища ніж для всієї Європи. Тому мита для України мали би бути ще жорсткіші, ніж встановили європейці.
Гуртом і батька бити добре
Лунає думка, що причиною проблем української хімічної галузі став не російський експорт, а Китай, який своїм дешевим карбамідом витіснив українських хіміків зі світового ринку.
Дійсно, позиції Китаю дуже зміцнились на глобальному ринку з 2013 р., коли у країні відмінили експортне мито. Проте ринки китайських і українських постачальників перетинаються лише частково. За результатами 2013 р. мова йде про менше десятка країн, звідки китайці витіснили українських виробників. В обсягах продукції це складає до 400 тисяч тонн. В той же час, Україна, згідно з даними IFA, експортувала карбамід у 47 країн світу, а сумарний обсяг склав понад 2,5 млн.
З березня 2016 р. ціна карбаміду на FOB Чорне море нижча, ніж на FOB Китай. У листопаді різниця складала понад $18 на тонні. Китайські виробники, значна частина з яких використовує вугілля, зіштовхнулась із значним зростанням собівартості. Зараз завантаження їх виробництва складає всього 55%, а за десять місяців 2016 року обсяг експорту карбаміду із Китаю порівняно з минулим роком, впав на 26%. Отже, міркування про вплив Китаю на українських виробників мінеральних добрив значно перебільшені.
Зниження споживання українських добрив на внутрішньому ринку та падіння світових цін пов’язані між собою більш опосередковано, ніж багато хто вважає. З ростом ціни на природний газ для України вітчизняні виробники азотних добрив послабили свої позиції на традиційних експортних ринках. Однак розподіл обсягів в Україні з міркувань продовольчої безпеки завжди будувався на наступним принципом: спочатку забезпечення українських аграріїв, решту продукції, що залишилась, – на експорт. Іншими словами, для українських заводів український ринок є пріоритетним.
В результаті, внутрішнє споживання Україною азотних добрив залишається на рівні майже 3 млн т на рік, але частка імпорту з кожним роком зростає. Якщо у 2012 р. вона становила 19%, то у 2015 це вже 34% у 2015 р., а до кінця 2017 очікується понад 50%. А це значить, що в наступному році кожна друга гривня буде йти на рахунок одного з російських виробників добрив, у той час як українську хімічну галузь очікують нові втрати. Вже з 2014 р. на двох із шести українських заводів був зупинений синтез аміаку, необхідний для подальшого виробництва азотних добрив. Невтішні новини і про державний ОПЗ: приватизацію зірвано, підприємство на межі.
Російські хіміки тиснуть, що ніби ціна в українських виробників завищена, і єдина можливість для аграріїв купувати добрива за помірною ціною – не вводити мито. Тут є маніпуляція.
Україна є членом СОТ і давно інтегрована в міжнародний ринок. Якщо у світі ціна росте, в Україні вона теж буде рости, і навпаки, що пов’язано з сезонним попитом і обсягом пропозиції. І мита тут ні до чого. Наприклад, у поточний момент немає мита на карбамід, а ціна зростає. Якщо в Україні ціна буде завищеною місцевими виробниками, ринок швидко заповнять імпортним товаром з будь-якої країни світу, не лише з Росії.
Чи зросте вартість посівної після того, як введуть мита? По-перше, аналогічна ситуація вже була у 2014 році, коли Міжвідомча комісія МЕРТ ввела мито на аміачну селітру, а вартість посівної від цього не змінилась. А по-друге, в одному доларі, витраченому на посівну, частка витрат на закупівлю усіх добрив складає менше 13%. Велику частину витрат складає якраз імпортна складова – вартість насіння, засобів захисту рослин, палива та дорогого обладнання. Отже, більш важливим у формуванні ціни буде не вартість добрив, а курс національної валюти та вартість імпортних складових.
Цінова грамота
Аграрне лобі наполягає, що існує «міжнародна» ціна, яку фермер ніби зможе отримати без антидемпінгових заходів. Зазвичай пропонується орієнтуватись на «експортні котирування», що нижчі від цін на внутрішньому ринку України. А якщо зовсім конкретно, під експортною ціною для України мається на увазі ціна FOB Чорне море, зокрема FOB Южний.
Котирування FOB Черне море – це цінова пропозиція усіх виробників чорноморського регіону (Росія, Україна, Румунія, Грузія), які готові відвантажити міндобрива для міжнародних покупців. Виробники виставляють ціну, враховуючи пропозицію конкурентів. Баланс попиту і пропозиції визначається сезонністю внесення мінеральних добрив у різних частинах світу та логістичними факторами. Основними регіональними постачальниками зараз є російські компанії. Покупцями зазвичай є міжнародні трейдери. Отже, FOB-ціна простою мовою – це вартість великої оптової партії, не розфасованої, під яку зазвичай фрахтується корабель. Міжнародний трейдер купує цю партію, має застрахувати вантаж, довезти товар у країну-отримувач, сплатити офіційні платежі, перевантажити, розфасувати, дати заробити локальному посереднику-трейдеру, забезпечити продаж всередині країни. Часто трейдер придбає товар «на умовах CFR» – така сама оптова ціна для товару насипом, але у порту країни-отримувача.
А пересічний фермер, середнє та дрібне фермерське господарство ні в країнах-постачальниках, ані в країнах-отримувачах зазвичай не знайде мішок чи вантажівку добрива у регіонального продавця за портовою ціною. Тим більше за ціною, що формується у сусідній країні.
Крім ринкової ціни, яка нижче європейської, українські аграрії отримують від внутрішніх виробників і ряд послуг. Щоб забезпечити добривами аграріїв у кожному куточку країни, українські постачальники розвивають власну дистрибуцію – систему агроцентрів і складів. Вони займаються зберіганням, розфасовуванням добрив, їх змішуванням та навіть внесенням. Такі послуги не надають зовнішні постачальники, оскільки вони потребують великих капіталовкладень.
Продовольча неБезпека
І останнє. У вирішенні нагальних питань потрібно думати на два кроки наперед і прораховувати ризики. А їх надто багато не лише для хімічної галузі, але й для агросектору.
Бо без мита Україна спочатку ризикує залишитись без власних добрив. А втрата власного виробництва добрив вже означає, що під загрозою опиниться продовольча безпека країни. Добрива можуть стати геополітичною зброєю на кшталт газу. Сам-на-сам з українським аграрієм російські виробники монопольно підійматимуть ціну на свої добрива, а вітчизняний фермер безпосередньо буде залежати від російських поставок. Свого часу Україна вже втратила ринок фосфатних і калійних добрив, де зараз російські та білоруські виробники монопольно диктують ціни. Якщо українські заводи зупиняться, і на українському ринку залишаться домінувати виключно російські постачальники, все буде приблизно як в тій рекламі: «Ви можете купити будь-який автомобіль, за умови, що це буде автомобіль марки Форд».
Торгівельна війна за український ринок міндобрив – це частина іншого, більш масштабного геополітичного протистояння між двома країнами – газового. В той час як Україна максимально знижує закупівлю газу у росіян, вітчизняний агросектор фактично намагається нарощувати закупівлю цього ж газу, але вже переребленого у мінеральні добрива, тобто з доданою вартістю.
Виробники з сусідньої держави поставили дуже високі «ставки», щоб українська хімія зупинилася, бо Україна надто важливий ринок для Росії, і ринок, що зростає. Питання, які стоять на порядку денному, ширші ніж просто те, введуть мита чи ні. Чи зможуть українські хімічні підприємства продовжити працювати, чи залишаться робочі місця для 40 тисяч українців, якою буде ціна на хліб для решти 42 мільйонів, якщо росіяни володарюватимуть на українському ринку? Рішення за міністерством.