Просто відкрити школи, щоб уникнути протестів батьків проти дистанційної освіти, - уже недостатньо. В умовах пандемії навчальні заклади мають стати простором інфекційної безпеки. Інакше залишається ризик знову і знову повертатись до жорсткого карантину, отримавши в результаті покоління безробітних батьків та неосвічених дітей.
Весною цього року ми з командою вирішили не сидіти склавши руки, коли по всій Україні закрились заклади громадського харчування. Як власниця кількох кав'ярень та кафе у Житомирі я розуміла, що на мені особисто лежить відповідальність за долю більше сотні працівників, а в кожного з них ще сім'ї. Спільно з Національною експертною групою з інфекційного контролю (NEGIC) на чолі з Андрієм Александріним ми розробили "Протоколи щодо безпечного функціонування закладів загального харчування" і направили їх до МОЗ. Міністерство використало наші напрацювання і вже на початку травня по всій Україні змогли відкритися кафе та ресторани. Більше мільйона людей знову вийшли на роботу.
Тепер наш досвід використовуємо у роботі зі школами. У липні ми започаткували у Житомирі проєкт "Альтернатива є – безпечна школа". Знову вирішили не чекати, а діяти. Базовим навчальним закладом проєкту стала Житомирська школа "Сяйво", на її прикладі ми з командою відпрацьовуємо золотий стандарт інфекційної безпеки.
Все почалося із дуже ретельного аудиту. Спеціалісти з інфекційного контролю перевірили кожне приміщення школи і виявили цілий ряд місць, які треба підсилити з точки зору інфекційної безпеки. Далі був складений перелік того, що треба у школі виправити, переобладнати, закупити і встановити.
З 1 вересня діти і педагоги побачать там речі, які раніше були незвичними для школи. Серед них:
- термогігрометри,
- диспенсери для дезінфекції рук,
- ліктьові змішувачі (для того, щоб відкривати воду не руками, а ліктем),
- тримачі паперових рушників (від багаторазових рушників слід відмовитися),
- зволожувачі-очищувачі повітря
- побутова пральна машина із сушкою, та багато іншого.
Особлива увага приділена інвентарю для прибирання шкільних приміщень. Тепер це не може бути просто ганчірка з водою та миючим засобом. Відповідно до рекомендацій епідеміологів, для базової школи проєкту закуплені спеціальні візки з комплектами обладнання для прибирання.
Передбачаю, що на цьому етапі у читачів виник цілий ряд запитань. Як бути іншим школам? Скільки це все коштує? І як це має відбуватися на практиці?
Почнемо з останнього – як команда нашого проєкту бачить втілення наших рекомендацій з практичної точки зору. Результатом нашого проєкту стало не тільки переобладнання базової школи. Ми розробили "Протоколи роботи загальноосвітніх навчальних закладів на період обмежувальних заходів у зв'язку з пандемією Covid-19". Як і у випадку з кафе та ресторанами, наші напрацювання уже передали до Міністерства охорони здоров'я. Наш документ відпрацьований "у полях" і є дуже практичною інструкцією про те, як захистити учнів та персонал шкіл від інфекцій (до слова, не тільки від коронавірусу).
Ось кілька лайфхаків із Протоколів:
1. Особливу увагу у школах слід приділяти обробці висококонтактних поверхонь. Треба скласти і затвердити перелік таких поверхонь у кожному приміщенні (робочі столи, поручні, пульти, крани, ручки дверей, клавіатура комп'ютерів). Обробляти їх 2-3 рази на день, використовуючи спиртовмісні засоби.
2. Весь прибиральний інвентар повинен мати чітке маркування відповідно до зони, яку ним прибирають. Також цей інвентар має бути виготовлений з матеріалу, що підлягає дезінфекції.
3. Іграшки у навчальному закладі слід мити щоденно у мильному розчині.
4. Розробити погодинний графік провітрювання із відмітками про виконання.
5. Вхідний скринінг учнів та персоналу – обов'язковий.
6. Якщо у дитини з'явились симптоми хвороби, треба негайно повідомити шкільного медичного працівника, на дитину одягти маску, відвести в окреме приміщення та викликати батьків (за необхідності швидку допомогу). Окремо наголошу для батьків: відправити дитину з симптомами хвороби до школи – не подвиг, а безвідповідальність.
7. Кожен рукомийник має бути обладнаний рідким милом у дозаторі та одноразовими рушниками. Тверде мило у школах краще не використовувати. Антисептики доцільні тільки тоді, коли немає доступу до води з милом.
Уже найближчим часом ми з командою Національної експертної групи з інфекційного контролю (NEGIC) проведемо у Житомирі практичні тренінги для вчителів, батьків та дітей на тему дотримання інфекційної безпеки у школах. Правила найкраще стають зрозумілими, коли на практиці їх пояснюють фахівці. Тренінги також допоможуть втілити основне завдання проєкту – контроль один одного за дотриманням правил.
Тепер про те, як бути іншим школам. Очевидно, що фахівці NEGIC, які зараз нарозхват у всій Україні, не зможуть приїхати з аудитом до кожної школи. А часу до 1 вересня дуже мало. Відтак на основі нашого пілотного проєкту ми розробили універсальний чеклист для перевірки шкіл. Завантажити його можна із сайту https://zubko.com.ua/. Роздруковуйте чеклист, збирайте батьківські комітети, говоріть з адміністрацією шкіл, робіть аудит своїх навчальних закладів та вимагайте у місцевої влади облаштування "безпечних шкіл". Показове переукладання асфальту напередодні місцевих виборів може зачекати, у пріоритеті зараз – безпека та освіта для дітей.
Відтак у цій частині ми підходимо до питання, яке мені задають найчастіше: скільки коштує "безпечна школа"?
На прикладі базової школи проєкту "Альтернатива є – безпечна школа" ми прорахували середню вартість облаштування. На 335 місць вона становить 332 тисячі гривень. Або більше 900 гривень на одну дитину. Чим більша школа, тим меншими будуть витрати на одну дитину, тому що інфекційна безпека працює з захистом приміщень.
Тепер візьмемо для прикладу мій рідний Житомир. Тут 41 школа. Виходить, що аби підготувати усі школи міста до безпечного запуску в умовах пандемії, необхідно трохи більше 12 млн гривень.
Децентралізація останніх років суттєво збільшила бюджети українських міст. Станом на серпень на казначейських та депозитних рахунках Житомирської міськради лежить 101 млн грн. Треба розуміти, що це кошти не міських чиновників, а платників податків. Ми усі платимо податки і маємо право вимагати від міської влади направити наші кошти на безпеку наших дітей, щоб вони здобували освіту у належних умовах.
Діти мають вчитися у школах, а школи – стати безпечними.