Через відсутність транспорту у бійців-добровольців возили їх на віддалені блок-пости та на штурми різних населених пунктів. Олександр з дружиною Вікою підвозили продукти хлопцям в Луганський аеропорт, ще коли він був наш. Їздили допомагати добровольцям, коли штурмували Георгіївку та Лутугіне. Бійці довіряли їм. Відважні волонтери. Місцеві. Живуть в н.п. Воронове, поблизу Северодонецька, Луганської області. Знають усі місцеві дороги та об’їзди тому їм вдавалось об’їжджати усі блок-пости бойовиків та доставляти продукти, воду та боєприпаси добровольцям, які в той час вели війну. Одного разу їм не повезло, все ж натрапили на блок-пост противника, з передачами для батальйону «Айдар», їх затримали. В полоні провели трохи більше трьох місяців, потім їх обміняли. Саша жартує: три місяці відпочили і знову до роботи - допомагати війським.
За кермом завжди була жінка Віка, Саша допомагав. Чоловік отримав травму, ще до війни, на виробництві, після чого живе без руки та ноги. Використовує протези. Віка роботи знайти не може, складно. Олександр отримує пенсію, на яку закупляє те, чого бракує військовослужбовцям. Також долучаються з Северодонецька та околиць небайдужі люди, які адресно передають допомогу для бійців.
Хтось подарував вантажну «Газель», бо попередню машину забрали в ДНР. Тепер вже не ховаючись від сусідів, далі розвозять допомогу та передачі для українських військових. Олександр розповідає, що літом 2014-го режим секретності мав бути строгим для них, адже в сусідній хаті була сепаратистська точка. Розказує, як неодноразово приїжджали з передка, з-під Луганська, додому, а в сусідів завжди вивішений після прання камуфляж. Бойовики ходили до сусідів поїсти, прийняти душ. …Тепер після пережитого полону Олександр та Віка охоче розказують, як жили в ті часи. Кажуть важко було, але то війна.
Зараз живе подружжя в складних умовах. Доходів практично не має. З домашнього господарства мають пару кіз та овець. Але не жаліються. Кажуть, головне, що зберегли тут Україну.
Автор тексту: Маркіян Лисейко