Чому ні? Ідея залучення іноземців до влади не нова. Практичне втілення в Україні вона отримала з призначенням в уряд трьох міністрів-іноземців, заступників міністрів та заступників генпрокурора, керівників інших вищих державних органів.
"Імпортний" мер може підвищити ймовірність консолідації патріотичного середовища.
Будуть обурені: Досить нам міністрів та прокурорів іноземців! У нас що, своїх немає? Що то за мер, який не знає наших законів, традицій і звичаїв! Він не розуміє нашої реальності. Йому потрібні будуть роки, щоб освоїтися. Безглуздо платити чужинцям гроші, яких самим не вистачає!
Оптимісти скажуть, що це шанс! Імпортний мер не стане корупціонером, зламає схеми, принесе нові ідеї.
Розділяю думку, що слід ретельніше шукати серед своїх. У нас достатньо талановитих хлопців та дівчат, у тому числі тих, хто отримав освіту у кращих світових університетах. Розумію, що в урядах Грузії часів реформ Саакашвілі-Бендукідзе не було жодного іноземця-міністра, при тому тисячі іноземних спеціалістів працювали у дорадчих та консультативних органах.
Але я особисто визнаю право на такий експеримент. Бо масштаби корумпованості української влади та суспільства, провальні антикорупційні кампанії попередніх десятиліть, виправдовують найрадикальніші кроки, навіть масове залучення до влади іноземців.
Що ж до розуміння нашої реальності, традицій та законів, буду категоричним: успішними міста ставали всупереч цим реальностям і традиціям. І Львів, і Вінниця у своєму прагненні бути зручними для життя мешканців, ламали такі рідні і для багатьох комфортні "звичаї і традиції" як корупція, брехня, байдужість, жадібність, непатріотизм. Ані Варшава, ані Лондон, ані Франкфурт, ані Брюсель ніколи не стали б успішними, якби зважали на наші закони, традиції і звичаї.
Треба дати відповідь на питання, хто потрібен Харкову? Черговий символ міста, "свой в доску парень", улюбленець публіки, фаховий управлінець, менеджер чи месія і "чудотворець"? Благодійник чи найманий працівник?
Вагомим аргументом противників "імпортного" мера є ціна питання. Дорого, кажуть. Бюджет не витримає. Чи це так?
На тлі наших "благодійників", які наввипередки жертвують зарплати на дитячі притулки, міські голови Європи та Америки виглядають справжніми негідниками, бо отримують з бюджетів кругленькі суми.
У 2014 році середня заробітна плата мерів США становила $68500 на рік (найнижча - близько $24500, найвища майже $147000). Міські голови Європи отримують від 20-30 до 150-200 тисяч євро на рік.
Одному з найбагатших мерів, Лондонському Борису Джонсону, місто платить 144000 £ (€180000) на рік, а меру Гельсінкі Юссі Паюнену ще більше - €200000. Але найвищу зарплатню, напевне, має прем'єр-мініст міста-держави Сінгапуру - близько $1,2 мільйони на рік ($100000 на місяць). Заради справедливості слід зазначити, що є альтруїсти й серед них. Так мільярдер, мер Нью-Йорка (2002-2013) Майкл Блумберг протягом трьох каденцій відмовлявся від $175 тисяч річної зарплатні, натомість отримуючи 1$.
Рівень зарплатні чиновників залежить від багатьох чинників. Від об'єму завдань, кількості мешканців, від економічної спроможності, від величини бюджету... Важливо, що там, де є справжнє місцеве самоврядування, городяни самі визначають кому, за що і скільки платити.
Чи може Харків платити подібні суми? Ми, харків'яни, люди горді. Нам потрібні кращі з кращих і, звичайно, ми не зганьбимо місто мізерними зарплатами. Мільйон так мільйон!
Критики збуджуються: це річна зарплатня 1000 харківських вчителів та лікарів. Це річна пенсія майже 2000 "середньостатистичних" українських пенсіонерів!..
Важко щось протиставити цьому потужному соціальному аргументу. Але я згадую, як наприкінці першого року каденції, у грудні 2011 року, Г.Кернес серед друзів хвалився, що "заробив" за рік мільярд доларів. Правда чи ні, але спростувати цю інформацію він не поспішав.
Завищені в рази розцінки на багатомільйонні об'єкти, бюджетні відкати, хабарі для бізнесу, кредити під заставу міського майна, торгівля цим же майном та землею... На тлі усього цього мільйон доларів - дрібниця.
Практика доводить, що значно дорожче обирати "благодійників", які відмовляючись від зарплати, грабують місто та країну. На жаль, виборець не надто схильний рахувати ціну соціальних популістів-альтруїстів. Інакше було б розуміння, що відкат за косметичний ремонт лише однієї школи чи кілометра дороги може дорівнювати сумі кількох річних зарплат міського голови.
Отже, вперед!
Потрібні молоді і красиві? Запрошуємо до конкурсу мера Калгарі Канада) Нахіда Ненші, мера (Х'юстона (США) Еніс Паркер, мера Пріштіни (Косово) Шпенда Ахмеді, мера міста Швебіш (Німеччина) Річарда Арнольда...
Потрібні мудрі і досвідчені? До наших послуг мер Варшави Ганна Гронкевич-Вальц, мер Відня Міхаель Хьопль, мер Генту (Бельгія) Даніель Тремонт, мер Лампедузи (Італія) Гізі Ніколіні, чи мер Бордо (Франція) Алейн Юппі... Усі вони - переможці світових рейтингів 2014 року.
Чи схочуть? Адже у них є свої міста?
То пусте. Переконаємо. "Купимо" високими зарплатами та місцем в історії України.
Ми вже згадували Еніс Паркер з Х'юстона. Вона та її колеги, мери міст зі штату Техас (наприклад, Алан Мак Гроу з Раунд-Року чи Майк Роллінз з Далласу) могли б розкрити таємницю чому в рейтингах кращих міст США по 3-5 місць у першій десятці стабільно посідають техасці. Думаю, за кілька днів спілкування у Харкові вони виробили б план реформ для облради та облдержадміністрації. А ще за пару років серед найуспішніших міст Європи та світу, крім Харкова, з'являться Ізюм, Лозова, Купянськ, Чугуїв, Первомайський та Люботин...
Остапа несло..?
У кожному жарті лише частка жарту. А не здатні ставити високі цілі ті, хто має або багато комплексів, або мало свободи.
Ймовірність негативних наслідків цього сценарію для міста практично нульова. Шанси на успіх - найвищі.