23 березня 2011р. я подав до Галицького районного суду м. Львова позов на Романа Горака, директора музею І. Франка у Львові, та Ярослава Гнатіва, екс-голову Львівської обласної адміністрації, які, переписавши мою монографіїю «Польсько-українська угода 1890-1894рр.» (2000), за допомогою Анни Герман здобули Шевченківську премію в галузі літератури. Це саме та премія, від якої відмовився Василь Шкляр.
Процес був довгий і брудний. Р. Горак і Я. Гнатів та їхні політичні приятелі лаяли та погрожували мені на шпальтах преси, звинувачували в виконанні «політичного замовлення»; не обійшлось без відвертих фальсифікацій судових документів, а саме підпису В. Шкляра на поданій адвокатом відповідачів ніби-то експертного висновку на їхню користь, ба навіть втрати матеріалів справи, їх подальшого знаходження і (помилкового, щоправда) скерування на експертизу в Львівську психіатричну лікарню.
Але ж, «лупайте сю скалу»… Минулого року вдалося відновити судове провадження. Щоправда, до того часу пан Р. Горак встиг ще отримати від президента В. Януковича медаль. Проте тепер, коли його покровителів В. Януковича й М. Азарова розшукує Інтерпол, а А. Герман пішла в політичне небуття, десанти істеблішменту ПР у Франкових Нагуєвичах він більше не організовує; наскільки мені відомо, зараз, замість оббивати пороги приймалень членів КПРС, СДПУ(о) і ПР, лавреат-плагіатор Р. Горак шукає покровителів серед інших політичних сил, не таких одіозних. Натомість суддя О. Ванівський, який провадив і загубив цю справу, пішов на підвищення: тепер він – суддя Апеляційного суду Львівської обл.
Тож після «Революції Гідності» я поцікавився станом роботи експертів й скерував запити в Галицький районний суд м. Львова та Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Національної академії правових наук України, в який суддя О. Ванівський призначив експертизу. Або тепер – або ніколи, подумав я тоді.
Раптом виявилося, що за два роки в експертну установу матеріали справи так і не надходили! Галицький районний суд м. Львова відновив судове провадження в зв’язку з втратою матеріалів справи, проте в останній момент … справа знайшлася! Тому в липні 2014р. я подав скаргу на О. Ванівського в Вищу кваліфікаційну суддів України, а також Люстраційний комітет у зв’язку із службовою халатністю. Відповіді ще немає.
Після підвищення О. Ванівського і скандальних перипетій, пов’язаних з загадковим зникненням і чудесним віднайденням справи, її статус теж підвищили, передавши В. В. Стрельбицькому, заступникові голови Галицького районного суду м. Львова. І от нарешті маю на руках текст експертного висновку за підписом керівника Центру експертних досліджень Інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України С. А. Петренка. Оскільки текст довгий, складається з 30 сторінок, читача не нудитиму. Суть – у цьому короткому абзаці: «Таким чином, за результатом проведеного дослідження експертом зроблено висновок, що у тексті розділу 9 «Угода» тому шостого «В поті чола» десятитомної книги «Іван Франко» авторства Горака Р. Д. і Гнатіва М.-Я. М. використано 26 з 32 фрагментів [що були предметом судового спору – І.Ч.] тексту монографії «Польсько-українська угода 1890-1894рр» авторства Чорновола І. П.».
Ціна позову – гривневий еквівалент Шевченківської премії, еквівалент премії Львівської обласної адміністрації ім. М. Возняка у доларах США та 1 грн. моральної компенсації за хамство, публічні образи та погрози.
Справу продовжить розглядати Галицький районний суд м. Львова. Судове засідання призначене 5 лютого на 10.00. Запрошую всіх цікавих, а передовсім журналістів.