Пасторальні картинки
Комусь із нас хочеться жити в архаїчному сіспільстві, яке базується на цінності виживання роду? Для візуалізації можна взяти середньовіччя або і українське село початку ХIХ століття. Наче все красиво: фізична праця на свіжому повітрі, народні пісні, церква, велика родина, багато дітей, розлучення заборонені.
Пасторальною і милою картинка ця ввижається лише здалеку. Зблизька тут викидають старих у ліс помирати, бо не можуть прогодувать. Тут хворих інфекційною хворобою чи людей із варьятською поведінкою, психічно неврівноважених прив'язують до ліжок чи відправляють світами у летючому голандці. Кожному хочеться в такому світі уявляти себе паном, а не молодим закоханим хлопцем, незайману красуню-наречену якого гвалтує пан по праву першої ночі. Насправді нам хочеться дати хорошу освіту та пишатися хорошою роботою доньки, а не закидати її камінням та виганяти на вулицю, звинувачуючи в тому, що її збезчестив сусідський хлопець. Ми звикли до мобільних телефонів, банківських карточок, майже безмежного глобального доступу до інформації, але при цьому дехто намагається якнайагресивніше захищати архаїчність і традиційність, як омріяну золоту добу. Користатись із вигод сучасного суспільства і проповідувати архаїчні цінності так само важко як це бути трошки вагітною.
Лист із Мордовських застінків Надії Толоконнікової добре ілюструє всі цінності традиційного суспільного устрою - колективна відповідальність, побиття та вбивство незгодних, виснаження і неповагу до особистої свободи, гігієни, власного простору людини, вже не кажучи про її громадянські права. В давніх суспільствах, в тоталітарних країнах можна виправдати зневагу до людини виживанням роду, формуванням покори та контролем. У сучасної людини, яка вже встигла звикнути до мінімальної поваги, описані реалії викликають природній жах.
Розпалювання ненависті як соціальна технологія
За роки Незалежності ми багато чому навчились у вільного світу. Ми вже чемно і спокійно стоїмо в черзі на зупинці маршрутного таксі і не намагаємось в автобусі проїхати зайцем. Ми вже розуміємо необхідність пандусів для людей із обмеженими можливостями. Мене дивує, як швидко мої знайомі стали перепитувати, чи можна закурити. Лише лінивий не знає, що курячи в закритому приміщенні людина заважає, ба, навіть, шкодить іншим. Поступово, за десять років один крок, ми вчимось поважати одне одного, приймати те, що ми різні - за кольором шкіри, релігією, системою харчування.
І зрештою - в Україні живуть люди різні за сексуальною орієнтацією. Ой !!! – саме тут проходить межа нашим європейським навичкам. При сформованій міжнаціональній толерантності, у ставленні до прав гомосексуальних людей багато хто проявляє весь можливий фашизм. Так наче хтось дав дозвіл на ненависть саме до цієї групи людей. Щодо всіх решта це не культурно, соромно, комусь може бути неприємно, погано подумають – а тут, щодо цих громадян – будь ласка, відводь душу.
Маніпулятивна технологія, яка дозволяє відволікти увагу більшості, бажано до 85% населення, від ключових причин та винуватців соціального та економічного неблагополуччя. Не новий, але на жаль досі ефективний підхід, відомий ще із часів єврейських погромів, недавньої кампанії протии «осіб кавказької національності» та цьогорічної боротьби із «остербайтерами».
За даними інтернет-опитування, проведеного в серпні 2013 року Центром «Наш світ», більшість (65%) гомосексуальних громадян України за останній рік пережили випадки гомофобії, було зафіксовано десятки випадків злочинів на почві ненависті - згвалтувань, жорстоких побиттів, вбивств та публічних знущань.
З огляду на фактаж, дискусія круглого столу в інституті Горшеніна на минулому тижні щодо того, чи готове українське суспільство толерантно ставитись до своїх гомосексуальних співгромадян для мене стала дивиною. Неочікувано, замість говорити про підходи до формування толерантного ставлення до громадян, поваги до прав людини, частина експертів раділи традиційності нашого суспільства і закликали не толерувати тих, хто ігнорує необхідність народження нових білих людей. Очевидно, що лише зараз Україні практично з нуля зароджується культура публічної дискусії щодо цінності прав людини.
Права не дають, їх виборюють
Весь не-радянський світ за останнє століття кардинально мінявся саме завдяки рухам за свої права. Феміністки, борці за права афроамериканців, захисники тварин, студенти 68-го року, протестуючі проти В'єтнамської війни - це революції традиційних європейських цінностей. Кожен раз окрема групка людей, яких вважали в суспільстві меншовартими, нездатними і не достойними рівності прав активно, у протистоянні до стереотипів всього суспільства виборювала право бути рівними, захищеними від знущань та насильства. На теренах Російської імперії жодного масового руху за права маленької та пригнічуваної групи людей зроду не було. Був один великий катаклізм на початку ХХ століття, який дуже змінив весь уклад життя. Право жінок на освіту та роботу не виборювалось маршами, листівками чи страйками. Це було економічно вигідно молодій державі, тож зверху і ввели не просто право, а обов'язок, навіть умову виживання. Міжнаціональні взаємини теж регулювали згори, утримуючи баланс і імперську гармонію. Правозахисні організації пострадянського простору ще із хельсинської спілки вимагають від держави хоча б виконання записаних норм декоративної радянської конституції.
Спільнота геїв, лесбійок, бісексуалів та трансгендерів (ЛГБТ) - перша на 1/6 суші група, яка осмілилась заявити про свої права, що не були специфічно прописані і гарантовані конституцією. При цьому, ніяких винякових прав цій групі не потрібно, лише захист від дискримінації. За іронією долі, в українських реаліях рівність прав часто є рівністю безправності.
Ставлення до прав ЛГБТ вже стало індикатором культури людини, ознакою мінімального прийняття іншого,толерантності до різного. Веселковий прапор означає саме таке прийняття того, що люди можуть бути дуже різні в звичках, вподобаннях, але вони мають бути рівні перед законом і мають право на безпеку.
Якщо зараз програють ЛГБТ, якщо буде законодавчо закріплено заборону на будь-яку позитивну чи нейтральну інформацію про гомосексуальність – поступово під загрозою опиняться і решта задекларованих прав та свобод.
Вибір нового
Не знаю, як для кого, але моя особиста вагітність була сповнена очікуванням щасливих змін. Величезний крок вперед, після якого я точно буду жити по-іншому. Так і сталось. Ні секунди не жалкую про такі зміни в особистому житті. Як мама, я стала контролювати, що вживаю в їжу, якими словами користуюсь, уважніша стала до світу навколо. Якщо чесно, мені стало цікавіше. Але я залишилась собою, із моїм захопленням історією міст і давніми вишитими сорочками.
Вимагаючи захисту власних прав,як споживача чи учасника дорожно-транспортної пригоди, кожен долучається до розуміння простих європейських цінностей поваги до інших людей. Для пострадянської людини ця реальність трохи лякаюча, незнайома, вимагає прийняття власних рішень. Але нове бачення світу дарує багато відкриттів як в собі так і в інших. А заклик повернутись у минуле, в радянське чи дореволюційне є або зручною політтехнологією або злочинною глупотою.