П’ятий тиждень дипломатії президента Зеленського підсумував завершення "періоду міжнародних оглядин нової команди".
Класичні за програмою і змістом двосторонні візити до Берліна та Парижа засвідчили своєрідний обмін кредитними зобов’язаннями. Міжнародні партнери добре сприйняли сигнали Києва про наступництво і тяглість зовнішньої політики, відданість продовженню внутрішніх реформ і головне – запевнення, що кінцевим бенефіціаром перетворень стане український народ.
Натомість, Захід підтвердив наміри і надалі підтримувати Київ як в реформах, так і у боротьбі за суверенітет та територіальну цілісність. Показовим в цьому плані є запевнення президента Єврокомісії Жан-Клода Юнкера про «ви реформуєте, ми допомагаємо».
Спираючись на власний дипломатичний досвід, бачу, що міжнародні партнери ніби надали Зеленському «імунітет на 100 днів». Однак, між рядками вітальних заяв читається, що справжнім першим тестом для Банкової стануть парламентські вибори, формування коаліції і уряду за їх підсумками та конкретні перші результати діяльності нової влади. А далі «імунітет» випарується і «кожен отримуватиме по справах його».
Тепер традиційно про підсумки тижня, що минув.
Плюси:
1. Президент Зеленський загалом успішно пройшов випробування першими візитами до Берліна та Парижа. Підсумкові прес-конференції підтвердили, що між лідерами зав’язалися приязні робочі взаємини. Безумовно, надалі вони будуть відшліфовуватись часом, але добру основу уже закладено. Не можу не відзначити швидку реакцію глави держави щодо діалогу з маріонетками Москви. Сподіваємося, що Париж дуже добре його прочитав на предмет «червоних ліній» для Києва – заради досягнення миру за столом переговорів потрібна саме Москва, а не шайка злочинців. Вірність цієї позиції підтверджує роздратована реакція президента Росії під час його прес-конференції.
2. Фіксуємо сигнал про готовність продовжувати реалізацію концепції секторальної інтеграції України до ЄС на основі так званих «чотирьох союзів» (енергетика, цифровий ринок, свобода пересування, митна справа). Адже йдеться і про послідовність зовнішньополітичного курсу України, і про готовність впроваджувати європейські реформи. Разом з тим, я як колишній куратор напрямку зовнішньої політики та європейської інтеграції в Адміністрації Президента не міг не помітити, що до реформованого офісу президента увійшов директорат зовнішньої політики, з назви якого зникла європейська інтеграція. Подальші кроки покажуть, чи це просто редакційні зміни.
3. Потужним допоміжним аргументом для української дипломатії стали оприлюднені нові факти з розслідування збиття МН17 та оголошені перші кримінальні справи. Маємо ще один аргумент - Росія є спонсором тероризму. Як і додатковий елемент великого пазлу про поставки на Донбас з Росії передової військової техніки. І це на додаток до зафіксованих уже СММ ОБСЄ передових системи радіоелектронної боротьби та розвідки.
4. Важливо, що президент Зеленський перейняв риторику щодо посилення санкцій. Це особливо добре прозвучало на фоні очікуваних рішень ЄС про продовження кримських та секторальних/економічних санкції проти Росії, а також недолугих заяв президента Чехії про доцільність скасування санкцій та примирення з втратою Криму. Не забуваймо, санкції – це той актив України, якого немає ні у Молдови, ні у Грузії у зв'язку з порушенням Росією їхнього суверенітету та територільної цілісності.
5. Результати крайнього засідання ТКГ в Мінську дещо розвіяли туман щодо підходів Банкової з врегулювання ситуації на Донбасі. Завдяки відповідальній позиції українського суспільства і політикуму підтверджено традиційні червоні лінії України.
6. Не обійшлося і без обнадійливих новин зі США. Слухання в Сенаті засвідчили потужну двопартійну підтримку України по всьому спектру питань, починаючи від членства в НАТО і закінчуючи деолігархізацією. У конкретних цифрах маємо підтримку Палати представників рішення про виділення нашій державі 700 млн доларів. Варто використати вікно можливостей для капіталізації Україною цього цінного активу, особливо з точки зору посилення санкційного тиску на Росію та отримання нової оборонної летальної зброї.
Мінуси:
1. У Парижі дуже різонула теза про складні компроміси та «порохову діжку». Замість нагадування партнерам про ціну, яку Україна платить для стримування агресії РФ, будучи форпостом трансатлантичного миру і безпеки. Якщо ж для красного слівця послуговуватися штампами дипломатії середини 19 століття, то пропоную говорити про «хвору людину Європи», образ якої нині так вперто приміряє собі Росія. Саме ця країна як навіжена розставляє бікфордові шнури по всім закуткам Європи і не тільки. Уже зараз потрібна серйозна дискусія, що з цим робити. Рішуче. І комплексно.
2. Залишилось невідомим чи порушувались під час зустрічі з Макроном та Меркель окремі гострі питання двосторонніх відносин, які становлять інтерес не лише для української сторони, але і для трансатлантичної єдності, як-от: закриття т.зв. представництва ДНР у Марселі або порушення німецькими компаніями санкцій щодо Криму, триваючі протиправні візити офіційних осіб Франції та Німеччини до тимчасово окупованого Криму, перспективи отримання Плану дій щодо членства в НАТО.
3. Вже зараз фіксуємо надмірні очікування партнерів про вікно можливостей з обранням президента Зеленського та швидкий прорив у мирному процесі на Донбасі. На жаль, ці хибні очікування посилюються оптимістичними бравадами нової команди щодо прогресу в перемовинах у Мінську.
Негативною стороною такої тактики уже зараз, як мінімум, є відсутність всеосяжної домовленості про припинення вогню, дорожньої карти по врегулюванню (яку команда Зеленського обіцяла представити вже до 19 червня), як і відсутність прогресу у звільненні заручників, зрив розведення в Станиці Луганській. Не варто давати паси Кремлю, через які вона буде підривати довіру не лише до президента, але й країни, розказуючи нашим партнерам про «порожні кишені» та «брак політичної волі» президента.
Можу прогнозувати, що Кремль візьме паузу і в перемовинах у Нормадському форматі, чекаючи на результати дочасних парламентських виборів в Україні, на які вона покладає певні надії. Та й уловивши високі ставки українського керівництва, Москва уже виставила свої ультимативні вимоги - хочете Саміт, маєте піти на поступки на мінському треку. Тому перспективи оголошеної на 12 липня зустрічі дипломатичних радників у Парижі поки виглядають досить туманними. Але хотілося б помилятися.
4. Варто було проявити більшу дипломатичну активність у справі МН17. На фоні інформації про вжиті дипломатичні кроки Нідерландів, не зайвою була б телефонна розмова між президентом Зеленським та Прем’єром Рютте.
Спостерігаючи за «незрозумілими» коливаннями малайзійської сторони, доцільно було б терміново прокомунікувати і з Куала-Лумпур. Маємо активно координувати кроки з нашими партнерами задля встановлення істини та притягнення Росії до міжнародно-правової відповідальності – це важливий фронт для повернення Донбасу та Криму.
5. Дисонує триваюча мовчанка та відсутність чітко озвучених підходів Банкової щодо політики з деокупації Криму, особливо на фоні нових хвиль репресій на окупованому півострові та наростаючу мілітаризацію Криму. У разі ж оголошеного запуску залізничного сполучення через Керченський міст, присутність новітнього і високоточного озброєння може зрости в рази. Надто серйозні системи розгортаються на окупованому півострові, щоб ігнорувати пряму військову загрозу для усього регіону.
«Поради небайдужого»:
1. Найперше, варто відмовитися від формування завищених очікувань щодо мінського треку, щоб не потрапити до російської пастки. В заявлених Києвом добрих намірах, Москва прочитує лише слабкість та запрошення для посилення тиску.
2. Треба активніше включатися в міжнародну політику, особливо на фоні саміту Двадцятки в Осаці. Партнери готові слухати наші аргументи. Неприйнятно, коли український голос мовчить! Прикметно, до 25 червня Росія має поінформувати Міжнародний суд ООН про виконання його припису – в акурат напередодні зустрічі в японській Осаці 28-29 червня. Не забуваймо, свобода судноплавства – це один із стовпів, на якому ґрунтується глобальна міць США. Чому ж не скористатися шансом і не привернути увагу до токсичного багажу Путіна в дорозі до Осаки, в якому і збиття МН17, і повернення наших кораблів, і військовополонені моряки.
3. Треба більше твердості і чіткості на напрямі звільнення українських заручників Кремля. На цьому тижні качелі взаємних сигналів так і не додали упевненості у тому, що цій проблемі надається потрібна увага. Пропоновані Москвою терпіння і непублічність лише підтверджують стурбованість, що і цей елемент передвиборчих обіцянок може наслідувати доля припинення вогню, якого так і не сталося.
Ще є час спробувати, аби про долю наших хлопців поговорив з Путіним і Трамп, і Меркель, і Макрон, і Трюдо, і Юнкер, і Ердоган - всі наші друзі в G20, вже на наступному тижні. Прекрасний гуманітарний жест доброї волі в інтересах всіх сторін, і Росія б продемонструвала готовність мінятися. Або ні, з подальшими наслідками на зустрічі G7.
4. Треба капіталізувати потенціал рішення Європейської Ради про координацію зусиль з протидії злочинним діям у кіберпросторі та дезінформації. Не можна закривати очі та недооцінювати посилення російської інформаційної присутності в Україні у розпал парламентської кампанії. Якщо російські кулі вбивають поодиноко, то російська інформаційна агресія може знищити не лише ціле покоління, але й країну.
5. Наступного тижня слідкуємо за ПАРЄ. Українська дипломатія повинна мати «план Б» на випадок повернення російської делегації до ПАРЄ, а тим більше з представниками тимчасово окупованого Криму.
Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!
Сподіваємось на тиждень 6.
