Якщо ви зібрались заснувати власну продакшн-компанію, то перше, про що варто подумати — це про свою команду та спеціалізацію майбутнього продакшену. Ви напевне розумієте, що хочете працювати саме з авторським кіно, лише з ігровим або лише з документальним — чи ж узагалі займатиметесь глядацькими фільмами для широкого загалу або комерційними відео.
Варто оцінити свій попередній досвід, і якщо його об’єктивно замало, шукати сильну команду. Ваша команда може складатися з двох і більше людей. Обов’язково проконсультуйтеся з юристами, бухгалтерами та знайомими щодо ведення справ, перед тим як оформлювати ваш ТОВ. Пам’ятайте, що своя компанія — це не просто простір для ведення проєктів, а також відповідальність перед законом.
Варто продумати та написати бізнес-план своєї компанії. Поставте собі такі питання:
• Чи є в нас перший проєкт, який має великі шанси отримати фінансування?
• Що буде, якщо це фінансування все ж таки не вдасться отримати?
• Яка сума витрат компанії за рік?
• Чи є в нас стартовий капітал?
• Як його можна ефективно використати?
• Як можна скоротити витрати компанії до мінімуму у разі нестачі коштів?
• З яких джерел буде фінансуватися компанія?
• Чи достатньо людей у компанії, які можуть виконувати операційні завдання?
• Як оплачувати роботу людей, поки ви не отримали фінансування на проєкт або в проміжках між різними проєктами?
Для того щоб усвідомити сильні та слабкі сторони компанії, реальне становище справ, радимо зробити SWOT-аналіз.
Звичайно, що спочатку ви будете працювати на компанію — і тільки потім компанія почне працювати на вас. Не варто одразу орендувати дороговартісний офіс, наймати великий штат працівників та працівниць, купувати дорогі меблі. Перші активи, які мають з’явитись — це ваші фільми, а разом з ними і права на них. Ваші перші фільми — це головний внесок у майбутнє компанії, її імідж та досвід. Досвід моєї компанії і моїх друзів показує, що перші фільми знімаються малими коштами, без гонорарів продюсер(к)ам та навіть автор(к)ам фільмів. Пам’ятайте, ви можете знімати так один-два фільми, але потім це має приносити прибуток. Варто врахувати, що аби вижити, вам, скоріш за все, доведеться паралельно виконувати різні замовлення, як-от комерційні або соціальні відео. Це допоможе існувати вашій компанії. Як уже згадували раніше, Державне агентство України з питань кіно не передбачає в кошторисі фільму власний прибуток компанії. Це дуже ускладнює існування маленьких продакшенів, які зосереджені виключно на виробництві авторського та документального кіно.
Правильна оцінка можливостей компанії створить реалістичне уявлення про максимум проєктів, які можуть бути реалізовані протягом певного періоду, і допоможе правильно розподілити час і ресурси. Варто щороку зустрічатися разом з командою і обговорювати бізнес-план та основні цілі компанії. Не обов’язково все станеться, як гадається, але це допоможе щоразу налаштовувати спільний напрям, у якому будуть рухатися всі.
Загалом існує тенденція, що спочатку режисер(к)и та продюсер(к)и працюють у більш досвідчених компаніях асистент(к)ами, лінійними та виконавчими продюсер(к)ами, помічниками та помічницями; там вони можуть побачити, як відбувається процес, і набути необхідних навичок. Потім, коли приходить час, уже більш досвідчені фахівці та фахівчині відкривають свій продакшн. Але мій досвід зовсім інший.
Сім років тому одразу після університету я зі своїми друзями заснували компанію TABOR. Варто сказати, що ні про який бізнес-план ми тоді не думали. Окрім мене, до команди входили Максим Наконечний, Єлізавета Сміт, Павло Бекезін, Олена Яковіцька, Тетяна Підгайна. Також з нами постійно працювала команда операторів, художників, звукорежисерів. У нас не було бухгалтера, і всі операційні задачі ми вирішували самостійно, не зважаючи на те, що співзасновники та співзасновниці компанії мали режисерську освіту і гадки не мали, як це має працювати. Ми хотіли знімати своє кіно, це була основна мрія і мета, яка тримала нашу компанію протягом цих років. Було зроблено декілька фільмів, які мали дуже малий бюджет або взагалі не мали фінансування.
Однією з таких стрічок був документальний повнометражний дебют Єлізавети Сміт «Школа № 3», але саме ця робота свого часу відіграла найбільшу роль у долі нашого продакшену. Фільм отримав нагороду Berlinale в секції Generation 14+, після якої нам відкрилися двері у міжнародну кіноіндустрію. Стрічку було створено абсолютним мінімум коштів, фактично на ентузіазмі авторів. Однак уже після нагороди ми почали постійно їздити на різноманітні воркшопи, пітчинги та маркети. Почали налагоджуватися партнерські відносини з іноземними продюсерами, створювались копродукційні угоди, національні фонди інших країн почали надавати гранти на виробництво наших фільмів. Життя продакшену змінилося кардинально.
Наразі в нас працює генеральна директорка, продюсерка, дві режисер(к)и, бухгалтерка, комерційна та виконавча директорки. Це досить великий штат як на таку компанію. Це зумовлено тим, що зараз у запуску перебуває ігровий повнометражний фільм на стадії зйомок, документальний повнометражний фільм на стадії постпродакшену та два документальних повних фільми на стадії девелопменту. Найгостріша проблема, з якою ми стикаємось, — це багато пропозицій від режисерів та режисерок продюсувати їхні проєкти, але через нестачу людського ресурсу ми не можемо взяти їх у роботу, незважаючи на те, що проєкти дуже цікаві.
Через 2–3 роки ми хотіли б мати фіксований штат працівниць, працівників та більшу кількість продюсерів/-ок, які б змогли вести декілька комерційних та авторських проєктів одночасно.
Нам завжди було цікаво дізнатись про досвід іноземних колег. Ми вирішили скористатися нагодою та поставили декілька запитань продюсер(к)ам, які працюють у царині документального кіно і мають уже великий track record, а також нашим колегам з воркшопу EURODOC, які тільки починають свій шлях. Передусім про те, як вони започаткували свої компанії та чи приносить їм ця робота достатній прибуток.
Анне Кьонке (Данія), Продюсерка, Final Cut for Real
FINAL CUT FOR REAL – данська продакшн-компанія, фільми якої двічі номінувалися на «Оскар». Спеціалізується на виробництві високоякісної креативної документалістики та ігрових фільмів для міжнародного ринку. Компанію заснували 2009 року Сіньє Бірдж Сьоренсен та Анне Кьонке; зараз у ній працюють також дві додаткові продюсерки – Моніка Геллстрьом і Гайді Елізе Крістенсен, і постпродюсерка Марія Крістенсен.
Вибрана фільмографія: «Віддалений гавкіт собак» (2017) Сімона Леренґа Вільмонта (прем’єра на фестивалі IDFA, нагорода за найкращий дебют), «Спадщина» (2019) Карла Олссона (відзнака «За мистецьку майстерність» на Московському міжнародному кінофестивалі), «Мрії про Муракамі» (2017) Нітеша Анджана (прем’єра на фестивалі IDFA), «Потопаючий» (2017) Магді Флейфеля (світова прем’єра на Каннському кінофестивалі), «Смерть дитини» (2017) Фріди і Лассе Баркфорсів, «Земля вільних» (2017) Камілли Маґід (нагорода Nordic DOX на фестивалі CPH:DOX), «Стрибуни» Естефана Ваґнера, Моріца Зіберта та Абу Бакара Сідібе (прем’єра на Берлінале в лютому 2016 року), «Погляд тиші» (2014) та «Акт убивства» (2012) Джошуа Оппенгаймера (номінації на «Оскар»).
Чому ви вирішили започаткувати власну продакшн-компанію? Який досвід ви мали до цього?
До мене звернулася Сіньє Бірдж Сьоренсен, запропонувавши разом із нею заснувати компанію, що спеціалізується на креативній документалістиці, тож це була її ідея. Я тоді працювала випусковою редакторкою документальних фільмів у Данській телерадіокомпанії DR, а до того – сейлз-агенткою. Ще раніше ми із Сіньє працювали разом в одній компанії, але ніколи не мали досвіду співпраці. Я тоді переважно займалася ігровими фільмами, хоча мені хотілося чогось іншого. Сіньє вивчала міжнародні розвиткові студії та комунікаційні студії, а я – кіно й медіанауку. Вважаю, поєднання наших робочих і освітніх досвідів було гарною відправною точкою.
Як довго ви керуєте цією компанією? Скільки людей з вами працює?
Ми почали працювати 2009 року, а компанія Final Cut for Real була офіційно заснована у 2010-му. Основний штат складається із семи людей: чотири продюсерки, один VR-продюсер, одна постпродюсерка / редакторка монтажу та одна бухгалтерка. Крім того, у нас завжди є двоє-троє стажерів із різних країн, а ще є режисери й монтажери, тож зазвичай нас 12–15 людей в офісі, якщо це не часи «корони»...
Чи був у вас бізнес-план для вашої компанії, чи це було спонтанне рішення? Чи є у вас бізнес-план зараз?
Ми знали, які фільми хочемо робити, і в нас уже було кілька проєктів на досить просунутій стадії. У нас немає прорахованого бізнес-плану як такого, але за роки роботи ми зрозуміли, який тип і розмір проєктів є оптимальним, тож можемо працювати над такими фільмами, у які ми віримо, не пнучись зі шкіри і не обмежуючи амбіцій кожного фільму. За останні роки ми проаналізували нашу попередню роботу й побачили, що спрацювало, а що ні, тож тепер можемо краще планувати на майбутнє. Хоча документальне кіно за визначенням непередбачуване.
Ви продюсуєте лише документальні фільми чи також працюєте з ігровими, рекламними проєктами тощо?
Компанія також працювала над ігровими та VR-фільмами, але я особисто цим не займалась. Однак я працювала над документальними стрічками, які деякі люди сприймали як ігрові!
Який найбільший виклик в управлінні власною компанією?
Мабуть, гроші, як завжди. Сіньє – виконавча директорка компанії, і вона стикається з численними викликами, тож це питання не зовсім до мене. Але в документальній кіноіндустрії, незалежно від того, яка ви компанія, великим викликом є продюсування фільмів, що зроблені не за шаблоном і при тому мають сталий прибуток, утримання постійного штату, а також планування.
Яка була ваша найбільша помилка чи успіх за час управління компанією?
Нашим найбільшим успіхом було те, що нам вдалося зробити фільми, у які ми щиро вірили, хоча багато хто нас від цього відмовляв. І навіть фільми, які можуть щось змінити, такі як «Акт вбивства». Він був неймовірно важливим у багатьох сенсах, і «найменш важливим» із цього було те, що він означав для нашої компанії. Думаю, це дало нам можливість зробити (і профінансувати) інші фільми, які також не можна було залишити без уваги, кожен із власних причин.
Наша найбільша помилка – це те, із чим, мабуть, стикаються багато компаній: ми робимо забагато речей водночас, і тому не так добре й ефективно справляємося із завданнями, як могли б. А ще люди забагато працюють.
Чи достатньо ви заробляєте продюсуванням документальних фільмів?
Якщо ви маєте на увазі наші зарплати, то так, хоча ми заробляємо набагато менше, ніж продюсери ігрового кіно й телебачення, і менше середнього для того типу освіти, який мають усі продюсери. Але все-таки ми отримуємо сталий прибуток.
Якщо ви маєте на увазі компанію… Ми робимо все більше й більше ігрових проєктів – можливо, це ознака того, що спеціалізуватись лише на неформатних, креативних документальних фільмах стає усе важче й важче?
Що б ви порадили людям, які хочуть заснувати власну компанію?
Це складне питання… Я не та людина, яка може дати пораду щодо бізнес-моделі. Я не вірю у виробництво фільмів лише заради грошей або в те, щоб брати «легкі» фільми, які уможливлюють роботу над іншими фільмами, які для тебе справді важливі. Так ти просто знецінюєш свій бренд.
Думаю, важливо мати спільників – принаймні одну людину, з якою ти поділяєш ключові цінності й мотивацію до кінопродюсування. І коли виникають проблеми, вона зможе тебе підтримати і нагадати, чому ви це робите. Продюсування документальних фільмів може бути важкою роботою, але це також величезний привілей – ми долучаємось до прекрасних речей і знайомимось із прекрасними людьми.
Маріанна Мякеля (Фінляндія), Продюсерка, napafilms
Компанія napafilms продюсує різні формати ігрового й документального кіно. Працює з фільмами, які допомагають нам осягнути розмаїття явищ і людей у світі, керуючись гаслом, що розуміючи навколишній світ, ми можемо краще зрозуміти самих себе.
napafilms виробляє фільми для міжнародних аудиторій і працює із широкою міжнародною мережею. Студія робила копродукції з країнами поза межами Європи, такими як Канада, Південна Корея, Індія тощо. Серед її фільмів – «Хлопцям подобаються дівчата» (2018) Інки Акте, «Сіре Фіолетове – викреслити зайве» (2017) Реетти Аалто, «Веселіше» (2016) Крісті Ґарленд. Серед копродукцій – «Цей поїзд, яким я їду» (2019) Арно Бітши та «Дівчата золотого світанку» (2017) Гаварда Бустнеса.
Чому ви вирішили започаткувати власну продакшн-компанію? Який досвід ви мали до цього?
У мене дещо інша ситуація – я не започатковувала свою компанію, але є партнеркою і акціонеркою у компанії, яка існує вже 10 років. Я вже давно зрозуміла, що не хочу відкривати свій бізнес, але довго шукала компанію, до якої могла би приєднатись як співвласниця. Цьому рішенню передував мій досвід у кіноіндустрії, а також той факт, що я стежила за управлінням компанією зблизька.
Загалом я вважаю, що сильні продакшн-компанії сприятливіші для кіноіндустрії, ніж багато одноосібних контор. Це гарний спосіб використовувати досвід, створювати тяглість і відкривати двері молодим кінорежисерам у безпечному середовищі.
Я сім років працювала в одній із найбільших продакшн-компаній Фінляндії, орієнтованій на документалістику. Я тісно співпрацювала з власником і бачила реалії управління компанією. Я зрозуміла, що започаткування власної компанії і керування нею – це важка робота, до якої я не мала схильності. Мені запропонували стати партнеркою у цій компанії, але я відчувала, що не зможу там займатися цікавими мені проєктами, а також у ролі партнерки не матиму вагомого впливу на цю компанію та її майбутнє.
Тож я вирішила піти звідти. Але це наштовхнуло мене на ідею пошукати іншу компанію та партнера для співпраці. Партнера, який би поділяв мою ідеологію і бачення того, як розвивати компанію далі. Крім того, партнерство з компанією, яка вже закріпилася у кіноіндустрії, дозволяє зекономити багато часу на створення бренду. Я знайшла napafilms та Лізу Карпо. Ми спробували попрацювати на кількох проєктах і зрозуміли, що ми чудова команда та маємо подібне бачення кіновиробництва.
Як довго ви керуєте цією компанією? Скільки людей з вами працює?
Наразі я працюю в napafilms уже два роки й стану партнеркою цієї осені. Як продюсерка я мала змогу працювати доволі вільно, ніби я вже є співвласницею. У napafilms двоє продюсерок – я та Ліза Карпо, яка також є виконавчою директоркою. У нас є координатор виробництва й кілька фрілансерів. Ми працюємо з різними режисерами – зараз у нас сім режисерів на зарплаті, а також кілька операторів та інших творчих працівників і працівниць.
Чи був у вас бізнес-план для вашої компанії, чи це було спонтанне рішення? Чи є у вас бізнес-план зараз?
Не можу сказати щодо минулого, але зараз ми з Лізою створюємо стратегію для компанії та будемо її коригувати за потреби.
Ви продюсуєте лише документальні фільми чи також працюєте з ігровими, рекламними проєктами тощо?
Переважно ми зосереджувалися на документальних фільмах, але важлива частина нашої стратегії полягає у тому, щоб почати займатися також ігровим кіно. План такий, що Ліза буде опікуватися більше ігровими фільмами, а я – документальними. Ми дуже відкриті до різних форматів та способів оповіді. Наприклад, ми спродюсували інтерактивний документальний фільм для цифрової платформи. Незалежно від формату чи жанру, ми беремося за те, що видається нам актуальним і розповідає щось важливе про сучасний світ. Ми прагнемо впливати на щось за допомогою наших фільмів.
Який найбільший виклик в управлінні власною компанією?
Потрібно водночас займатися проєктним менеджментом і управлінням компанією, координувати обіг коштів та стежити, щоб співробітники стабільно і вчасно одержували зарплатню та почувалися безпечно в робочому середовищі. Ти несеш відповідальність за все і за всіх.
Це величезна відповідальність, і з нашим проєктним фінансуванням необхідно багато думати про те, як утриматися на плаву і скільки проєктів потрібно, щоб забезпечити життєдіяльність компанії.
Яка була ваша найбільша помилка чи успіх за час управління компанією?
Ще побачимо.
Чи достатньо ви заробляєте продюсуванням документальних фільмів?
Заледве… Так, я виживаю, але не більше. Наша мрія – підняти зарплати в найближчому майбутньому, але це означатиме, що нам потрібні або проєкти з більшим бюджетом, або значно більша кількість проєктів. Звісно, ми націлюємося на вищі бюджети, адже з низькобюджетними фільмами обсяг роботи залишається той самий, і більша кількість проєктів створює потребу в додатковій робочій силі.
Що б ви порадили людям, які хочуть заснувати власну компанію?
Добре все обміркуйте, щоб розуміти, що це передбачає, і, можливо, спробуйте знайти партнера, щоб розділити відповідальність. Але коли будете формувати партнерство, ретельно укладайте договір, щоб упевнитися, що ви порозумілися. І найголовніше – ви будете відповідати за інших людей, тож враховуйте це, обіймаючи нову позицію. Поважайте людей і ставтеся до цієї відповідальності серйозно.
Педро Невеш (Португалія), Продюсер, Red Desert Films
Компанія Red Desert Films була заснована у 2008 році та займається продюсуванням документальних фільмів. Її фільми були відзначені кількома нагородами та брали участь у понад 50 фестивалях по всьому світу, зокрема у Клермон-Феррані, Ґвадалахарі, Картахені, на Doclisboa, CPH:DOX, Documenta Madrid, Curtas Vila do Conde, Curtas de São Paulo, Curtas Belo Horizonte, L’ Alternativa, Mecal, Filmes, Festival de Lille, Porto Post Doc тощо. Фільми компанії Red Desert Films демонструвалися на телеканалах RTP, Canal Plus France and Afrique, France 3, у португальських кіноклубах і місцевих кінотеатрах, а також на VOD-платформах Doc Alliance та Filmin PT.
Чому ви вирішили започаткувати власну продакшн-компанію? Який досвід ви мали до цього?
Тому що я втомився від того, що мої режисерські роботи продюсували інші люди, хоча, насправді, виробництвом займався я сам. До того я був режисером і продюсером кількох фільмів. Я думав, що зможу продюсувати власні фільми і фільми моєї колишньої партнерки в компанії. І ми справді продюсували деякі фільми. Найбільша проблема була в тому, що ми набагато більше думали як режисери, ніж як продюсери…
Як довго ви керуєте цією компанією? Скільки людей з вами працює?
Десять років. Після розлучення з колишньою партнеркою я працював сам останні вісім років. Зараз зі мною працює ще одна людина, яка зосереджується на виробництві.
Чи був у вас бізнес-план для вашої компанії, чи це було спонтанне рішення? Чи є у вас бізнес-план зараз?
Немає.
Ви продюсуєте лише документальні фільми чи також працюєте з ігровими, рекламними проєктами тощо?
Переважно документальні. Іноді я беру рекламні проєкти, щоб заробити трохи грошей, але документальні фільми – наше основне заняття. Бувало, що ми продюсували ігрові стрічки, але таке трапляється рідко.
Який найбільший виклик в управлінні власною компанією?
Час і фінансування фільмів, оскільки ми мала країна з невеликими бюджетами на кіновиробництво.
Яка була ваша найбільша помилка чи успіх за час управління компанією?
Мислити як режисер (мені подобалося розробляти проєкти, але значно менше подобалося складати бюджети, шукати фінансування тощо).
Чи достатньо ви заробляєте продюсуванням документальних фільмів?
Заледве, але справляюсь. Мабуть, через те, що в мене не так багато витрат. У мене вже 20 років одна машина, є свій дім, за який не потрібно платити іпотеку, а ще я сам роблю роботу, яку мали б робити 4–5 людей.
Що б ви порадили людям, які хочуть заснувати власну компанію?
Багато працювати та мати поряд людину, яка справді любить продюсувати й уміє знаходити фінансування, шукати партнерів, розвивати проєкти у своїй країні та за кордоном…
Наступна публікація буде присвячена словнику продюсування — ключовим термінам та труднощам перекладу. Тексти «Продюсувати док» виходять щосереди на docudays.ua та lb.ua за підтримки Українського культурного фонду.