Верховна Рада приймає постанову «Про утворення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань підготовки законопроекту про внесення змін до Конституції України». Ця постанова прийнята. В цій комісії ми бачимо прізвища Писаренко, Пилипенко – це люди Портнова, а Шуфрич – Медведчука. Водночас, Портнов та Медведчук можуть піти на угоду з Тимошенко в конституційному процесі.
А ось умова росіян про відновлення діалогу по Україні: «виконання угоди від 21 лютого, яка включає в себе проведення конституційної реформи».
Путін у своєму інтерв’ю з приводу українського питання слушно зауважує, що люди на Майдані вимагали «не зміну фасаду влади, а кардинальних змін». Під цією риторикою, швидше за все, ховається чергова спецоперація Кремля, яку ми маємо зупинити. І в той же час ми не маємо права задовольнятись «зміною фасаду». Задача не проста…
Останнім часом у народу складалось враження, що головна тема реєстрової опозиції – розподіл посад і повноважень, в той час як людям потрібна зміна Системи. Як бачимо, це питання необхідно тримати на контролі, щоб нам не підсунули чергового «кидка».
Коли ще зовсім нещодавно за ініціативою Януковича опозиція захоплювалась вигадуванням косметичних змін до Конституції, кожен мав свій проект. ПР влаштовував статус кво, «Свобода» і КПУ вже давно мають свої власні проекти, які суттєво відрізняються між собою, а Батьківщина та УДАР свої пропозиції тільки-но розробили. Знову ж таки – різні.
Але як пишуться такі пропозиції? Кожен автор, коли пише подібні Конституції, уявляє себе на посаді керівника держави, і його «зміни» зводяться до одного питання – «як зручніше керувати?» Систему ж ніхто не збирається змінювати. Ніхто не думає про те, як зробити керівника держави підзвітним і підконтрольним народу, як зробити судову владу незалежною, як унеможливити корупцію… а навіщо, якщо на голові вже одягнена корона, в руці відчувається вага булави, а під дупою – трон?...
Нащо робити суди незалежними, якщо сам збираєшся давати їм накази? Нащо боротись з корупцією, якщо сам збираєшся на свій розсуд розпоряджатись бюджетом?.. Е ні, краще лишити все так, як є! Всі, хто вже відчув солодкий присмак влади, не зацікавлені її собі обмежувати. Тому всі думки направляються виключно на нюанси – що би таке змінити в правилах, щоб швидше здобути омріяну владу.
Яким може бути вихід? Про це говорилось вже багато і не тільки мною. Коротко повторюсь. Не тільки Президент і Кабінет Міністрів мали піти у відставку, але і Верховна Рада, і органи місцевого самоврядування мають достроково припинити свої повноваження і переобиратись. Відповідальність за збереження цілісності держави та за економічну рівновагу має взяти на себе Тимчасовий уряд, сформований із позапартійних професіоналів у кожній із галузей (однак сьогодні останнє вже, на жаль, не реально).
Після цього мають бути скликані Установчі збори, які розроблять та ухвалять нову Конституцію, новий закон про вибори та референдум. Після цього, за новим законом та новими правилами, мають відбутись вибори всіх гілок влади.
Але, як провести Установчі збори? Тут є кілька варіантів, і кожна зі сторін по-своєму бачить даний процес.
Партія регіонів своє бачення продемонструвала понад два роки тому, коли створювала «Конституційну Асамблею». Саме так вони назвали дорадчий орган при президенті з невизначеними повноваженнями. А керувати процесом доручили екс-президенту Кравчуку.
Опозиційні парламентські сили уявляють собі орган установчої влади, який ухвалить нову Конституцію, у вигляді робочої групи Верховної Ради, яка працюватиме не менше, ніж пів-року і перерозподілить повноваження в державі так, як їм буде вигідно.
На справді ж, на моє переконання, це має бути абсолютно новий орган, який буде скликаний одноразово з єдиною конкретною метою – розробкою та ухвалення нової Конституції як нового Суспільного договору. І, що дуже важливо, його учасники не матимуть права займати жодних посад у органах влади до кінця каденції нового керівництва держави.
І тут виникає питання: як їх скликати? Який механізм і методологія? Провести окремі вибори в мажоритарних округах? Обирати делегатів на майданах? Делегувати представників від кожної територіальної громади? Чи просто запросити всіх відомих і визнаних юристів-конституціоналістів, поставивши критерієм наявність наукового ступеню?...
На справді, вибір способу залежить від того, що ми хочемо отримати.
Якщо ми хочемо отримати ще одну Верховну Раду, але з іншими прізвищами – варто провести вибори. При цьому аж ніяк не гарантовано, що розроблений документ виявиться якісним, не суперечливим, і написаним в інтересах усього народу.
Якщо нам потрібно отримати ще одну наукову роботу, величезний і заплутаний документ, в якому дуже багато всього написано, однак користуватись яким зможуть лише його розробники – варто кликати заслужених-перезаслужених юристів. А вони вже знайдуть спосіб забезпечити собі зайнятість до кінця свого життя, заробляючи на консультаціях для всіх учасників політичного процесу. І для цього їм аж ніяк не потрібно буде отримувати якісь посади…
А от якщо ми хочемо отримати документ, написаний зрозумілою звичайною мовою, який можна буде виконувати і який дозволить забезпечити права народу – насамперед – відповідальність, прозорість і підзвітність органів влади перед своїми громадянами, тоді варто допустити до його розробки всіх, хто вже має ідеї і напрацювання в цьому напрямку, зрозумілі і близькі широкому загалу.
Як це зробити? Пропоную таке:
Всі кандидати на участь в Установчих зборах реєструються у ЦВК. Окрім своєї автобіографії, кожен подає десять ідей системних змін. Таким чином, збори будуть ґрунтовними, і дискусія точитиметься навколо конкретних ідей.
Після реєстрації, кандидати мають зібрати тисячу підписів – зібраних особисто за один місяць. Чому саме тисячу і саме за місяць? Бо їх реально зібрати, бо в процесі збору відбувається діалог з людьми, ідеї відшліфуються, розвиваються.Кандидат навчиться відстоювати свої ідеї, і водночас, критично на них дивитись, бачити їх слабкі місця… І ще одна важлива причина – зволікати ніколи.
Всі ці дії – це фільтр, який не дозволить пройти відбір людям, що мають меркантильні мотиви і збираються лобіювати інтереси конкретного органу влади чи конкретного політика. Сюди не потраплять грошові мішки, адже ніякий олігарх не захоче витрачати місяць свого часу і зусиль на те, щоб потрапити у коло «схибнутих» ідейних фанатиків, і «малолітніх шмаркачів», з якими йому доведеться невідомо скільки часу сперечатись. Щоб проштовхнути якісь вигідні для себе положення.
Відбір також не пройдуть різного роду божевільні – їм не під силу буде зібрати підписи. Люди підтримають лише зрозумілі їм ідеї.
А от ідейні «фанатики»-науковці,визнані експерти і аналітики, амбітні юристи конституціоналісти, громадські активісти і креативна молодь матимуть всі шанси потрапити в коло тих, хто писатиме доленосний для держави документ. І вони його, переконаний, напишуть якісно.
Яким чином має відбуватись процес розробки цього документа і скільки часу? Адже Конституційні Асамблеї при останніх президентах роками розробляли його, і досі не отримали ніякого чіткого результату…
Тут я пропоную застосувати такий же підхід, як і під час виборів папи римського. Зачинити всіх в одному приміщенні, позбавити будь-якої можливості зв’язку із зовнішнім світом, і не відпускати, доки всі учасники не ухвалять кінцевого варіанту консенсусом, тобто одноголосно.
Резюме: пропонована схема дозволить швидко, недорого і якісно змінити правила гри, які будуть прийнятними для всіх. І такою нагодою гріх не скористатись.