Йдеться про такі законодавчі ініціативи. № 5134 Проект Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення кримінальної відповідальності за торгівлю людьми. №3036а Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" щодо соціального захисту працівників державних та комунальних закладів освіти. №5657 Проект Закону про фортифікацію борошна. №4207 Проект Закону про професійну освіту. №5695 Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників.
Кожен із зазначених законопроектів надзвичайно важливий для українського суспільства, адже зачіпає гострі й актуальні проблеми. Особливої уваги потребує проект Закону № 5134 щодо зменшення в Україні кількості злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми. Щороку понад два мільйони осіб стають жертвами торгівлі людьми, більшість з них – діти і жінки. Згідно зі статистикою, з 1991 року понад 260 тисяч українців постраждали від торгівлі людьми. Також Україна серед перших країн світу з постачання жінок у сексуальне рабство за кордон.
До того ж Україна входить у трійку лідерів країн, які виробляють дитячу порнографію. Лише вдумайтесь у цифри: кожна п’ята дитина нашої країни хоча б раз в житті переживала сексуальне насильство. А у звітах генпрокурора Венедиктової йдеться, що за фактом сексуального насильства над дітьми з минулого року значно зросла кількість кримінальних проваджень.
Безробіття, складне соціально-економічне становище штовхає українців шукати кращої долі за кордоном. У прагненнях отримати високооплачувану роботу, наші громадяни ігнорують звернення в державні центри зайнятості або консульської установи країни призначення, а покладають, по факту, своє життя і здоров’я на відповідальність напівлегальних організацій. Часто такі “кантори”, які беруть на себе питання з оформлення документів, або ж обіцяють швидке/легке/вигідне працевлаштування стають тими посередниками, які постачають “живий товар”.
І через недолуге українське законодавство, люди, які займаються цим ганебним явищем, отримують м’які вироки, або ж взагалі звільняються від відбування покарання, і, відчуваючи безкарність, продовжують це робити.
Через таку судову практику Україна неодноразово ставала предметом критики з боку громадських організацій та міжнародних моніторингових інститутів. Крім цього, інші народні депутати хочуть зменшити покарання за торгівлю людьми й реєструють альтернативний законопроект, який навпаки пом’якшує такі дії. Чому вони це роблять, для мене загадка.
Тому проект Закону № 5134 чітко визначає в якості кримінального злочину дарування, оренду, надання у безоплатне користування, передачу людини в рахунок погашення боргу тощо. А також збільшує мінімальний термін позбавлення волі за торгівлю людьми до 6 років (наразі лише 3 роки).
Найперша проблема, яку вирішує цей законопроект – це «проблема згоди». У питанні торгівлі людьми вона завжди існує, бо ж часто жертва дійсно добровільно погоджується на експлуатацію. Перш за все сподіваючись на чималу винагороду й не розуміючи, до яких наслідків це може призвести. Саме через це засудити злочинців буває вкрай складно, факт так званої “згоди” стає захистом. До слова, у Європі цю перепону ліквідували давно, ухваливши норми про те, що згода жертви на експлуатацію не береться до уваги.
Законопроект № 5134 встановлює, що, відповідальність настає незалежно від наявності згоди потерпілого на експлуатацію. Він зареєстрований більш ніж півроку тому, але й досі чекає, коли його винесуть на голосування. Парадокс, чи не так?
Також надзвичайно важливий законопроект №3036а про страховий захист працівників освіти від інфікування COVID-19. Україна, як і весь світ переживають складний період боротьби із коронавірусом. А з початком навчального року на вістрі інфікування опиняться педагоги та працівники закладів освіти. За даними досліджень, проведених у США фондом Kaiser Family Foundation, серед працівників закладів освіти кожен четвертий зазнає ризику тяжких ускладнень у випадку зараження COVID-19. Дещо врегулювати цю ситуацію може законопроект №3036а, згідно з яким кошти з фонду боротьби з коронавірусом будуть спрямовуватись на забезпечення страхових виплат працівників закладів освіти на рівні із медиками. Вважаю такий розподіл справедливим.
Не менш важливий для освіти в Україні законопроект №4207 про умови розвитку закладів профтехосвіти шляхом збільшення їхньої автономії. Не секрет, що професійна освіта в Україні в занепаді, або ж, м’яко кажучи, в стагнації. Цей проект Закону покликаний створити єдину систему професійної освіти в Україні, щоб забезпечення ринки праці кваліфікованими кадрами, з урахуванням потреб та особливостей кожного регіону.
Перейдемо до проблем медицини. В Україні до 6% новонароджених з’являються на світ з вродженими вадами розвитку, а смертність серед малюків – одна з найвищих у Європі: 7,5 на тисячу народжених. Для порівняння, у країнах ЄС – 3,4 на 1000 народжених. Одна з причин таких показників – нестача в організмі мам потрібних вітамінів, мікроелементів та мінеральних речовин, особливо – фолієвої кислоти, дефіцит якої може призвести до дефектів нервової трубки. Покращити статистику зможе процедура збагачення борошна фолієвою кислотою, а це додаткові 100-150 мкг цього вітаміну на добу. Виробники борошняних виробів у близько 80 країнах світу реалізовують таку практику. В Україні це стане можливим при ухваленні законопроекту №5657, який зобов’яже вітчизняних виробників проводити фортифікацію пшеничного борошна вищого та першого сортів фолієвою кислотою.
І наостанок хочу звернути увагу на законопроект №5695 щодо регулювання праці домашніх працівників. Домашня праця в сучасних умовах доволі трудомісткий процес, незалежно хто її виконує - найманий працівник чи член домогосподарства. Однак в рамках сімейних обов’язків така робота просто необхідна для ефективного функціонування економіки. Мета законопроекту №5695 врегулювати питання зайнятості та офіційного працевлаштування домашніх працівників, забезпечення їхнього соціального захисту, імплементація в національне законодавство положень Конвенції Міжнародної організації праці № 189 про домашніх працівників і зниження рівня незадекларованої праці.
На моє глибоке переконання ці тексти мають ставати законами, а не переходити з одного скликання до іншого. Тому важливо продовжувати дискусії у експертних площинах на національному рівні та виносити на голосування до парламенту.
Чому й досі цього не відбулося, питання залишається відкритим.