Загалом уряд присвятив чимало уваги питанням фінансової стабілізації. Принаймні в Плані задекларовані наміри реформувати систему управління державними фінансами, податкова та пенсійна реформи. Проте, є очевидним, що Кабмін вирішив не занурюватися у докладний розпис власних планів. Тож чимало важливих питань та залишилися поза увагою. Наприклад, в контексті розвитку фінансового сектору План залишає по собі непевне враження.
Але насамперед згадаймо відповідне законодавство. Так, пунктом 3 ст. 116 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики. Пунктом 3 частини першої статті 2 Закону «Про Кабінет Міністрів України» також закріплене одне з основних завдань Уряду - забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики.
Отже доволі дивно, що в Плані пріоритетних дій Уряду на 2016 рік не повно освітлюються питання, які стосуються реалізації фінансової політики держави в цілому. Адже не секрет, що фінансова політика за своєю суттю охоплює і бюджетну, і податкову, і митну, і боргову, і інвестиційну, і кредитну політику. І її реалізація (особливо трьох останніх її складових) безпосередньо пов’язана з питаннями якісного реформування та стимулювання розвитку фінансового сектору.
При цьому, в тій же Програмі діяльності Кабінету Міністрів відзначено потребу реформування фінансового сектору.
Підхід, що нині використовує Уряд Володимира Гройсмана, як і Кабмін його попередника, практично нівелює існуючі взаємозв’язки між економікою в цілому та фінансовим сектором, як її складовою частиною. Тобто фактично вчергове відокремлений розвиток фінансового сектору від загального розвитку економіки.
Уряд чомусь (не враховує той факт, що:
- без наповнення економіки кредитними ресурсами, не вдасться забезпечити ефективний розвиток ані промисловості, ані малого бізнесу (а банківська система, на жаль на сьогодні не орієнтується на кредитування);
- без забезпечення розвитку ринку страхування в цілому нівелюватимуться визначені заходи щодо стимулювання того ж агрострахування (про необхідність розвитку якого заявлено в проекті Плану);
- без розвитку фондового ринку не буде можливим забезпечення формування в повному обсязі сприятливого інвестиційного клімату, а також повноцінного впровадження пенсійної реформи.
Крім того, варто було б згадати про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб – за банкрутства банків поніс відповідальність практично Уряд (кредитування Фонду з боку Кабміну через випуск облігацій внутрішньої державної позики призводить до зростання державного боргу, впливає на інфляційні процеси та мінімізує можливості спрямування таких коштів для розвитку економіки). Тобто, навіть в цьому прикладі можна повністю відслідкувати дуже тісний взаємозв’язок між борговою політикою, бюджетною політикою, економічною політикою та політикою розвитку фінансових ринків.
Безперечно, можна довго говорити про те, що Уряд не може впливати на діяльність Національного банку та двох Комісій (НКЦПФР та Нацкомфінпослуг). Але мова має йти не про вплив, а про спільну роботу!
Фінансовий сектор є невід’ємною складовою економіки, практично її кровоносною системою, що підживлює її органи (окремі сектори) поживними речовинами і киснем (тобто грошима).
Свого часу фінансовий сектор відійшов від своєї основної цілі – забезпечувати перерозподіл коштів між секторами економіки, зосередившись на забезпеченні самодостатнього розвитку та отриманні швидких прибутків.
Але, за своєю економічною суттю саме фінансовий сектор має можливість в нинішніх реаліях відіграти визначальну роль у забезпеченні стимулювання економіки та наповнення її грошовими ресурсами. Це означає, що має бути сформована ефективна система перерозподілу ресурсів фінансового сектору з пріоритетним спрямуванням коштів для підтримки економіки, у тому числі і шляхом співфінансування реалізації інвестиційних та інноваційних проектів, і реалізації проектів державно-приватного партнерства тощо.
Також Уряд має звернути увагу на активізацію роботи щодо популяризації фінансових послуг, у тому числі шляхом формування ефективної систем захисту прав споживачів (це компетенція більше Уряду, аніж регуляторів); забезпечення розвитку систем довгострокового страхування життя; стимулювання розвитку іпотечного кредитування; забезпечення доступу сектору домогосподарств до фінансових ресурсів, розв’язання проблеми мікрокредитування. І це не повний перелік тих питань, на які Урядові варто було б звернути увагу.
Отже, варто забезпечити узгодження спільних дій Уряду, Національного банку, НКЦПФР та Нацкомфінпослуг та спрямувати їх на реформування фінансової системи в цілому, хоча б виходячи із необхідності реалізації тих пропозицій, які покладалися в основу в Програмі діяльності Кабінету Міністрів.