Угода Путіна і Тимошенко про транзит газу 2009 р. і Стокгольмский арбітраж
Важливо зафіксувати момент, коли невдалими управлінськими рішеннями були створені ризики для української енергетичної безпеки. Сторони прописали правило "бери або плати", чим зобов'язали Україну з 2010 року купувати 52 млрд і більше куб м газу. При купівлі меншого обсягу Україна мусила щорічно оплачувати не менше 41,6 млрд куб м газу. Його реекспорт заборонили. Не дивно, що на момент винесення у грудні 2017 року Стокгольмським арбітражем вердикту про десятикратне зменшення зобов'язань щодо купівлі газу Україною у "Газпрому" претензії російської сторони через "недобір газу" за 2012-2017 роки сягали 56 млрд дол. Лише рішення арбітражу врятувало Україну від катастрофи.
Водночас, укладаючи контракт на транзит газу, сторони не описали принцип "качай або плати" настільки ж ретельно. У тексті можна прочитати, що "Газпром" щорічно транспортуватиме через ГТС України не менше 110 млрд куб м газу, проте згадок про санкції за невиконання таких зобов'язань в угоді нема. Як результат, в арбітражі опиралися винятково на збитки, яких Україна зазнала у 2009-2017 роках через значно менші обсяги транспортування палива. Арбітраж оцінив їх 4,6 млрд дол.
Ще одним ключовим параметром контракту купівлі-продажу є формула розрахунку вартості газу та його базова ціна. За угодами 2009 року базову ціну заклали на рівні 450 дол — саме через цю цифру та застосований підхід до розрахунку контрактної ціни. На її основі українці роками переплачували Росії за газ. Замість прямої заміни базової ціни на актуальну сторони застосували тимчасову "знижку", за яку ми розрахувались присутністю російських окупаційних сил, що проводили анексію Криму у 2014 році, а такою відмовою від угоди про асоціацію з ЄС. І все одно українські споживачі отримали ціну на рівні, значно вищому за європейський.
У підсумку Україна переплатила "Газпрому" за поставлений газ від 16,8 млрд дол до 28,8 млрд дол. Натомість у транзитному контракті тарифні ставки безпідставно занизили.(2 євро за 1000 м3 на 100 км). За розрахунками "Нафтогазу", представленими в арбітражі, Україна недоотримала від "Газпрому" за транзит близько 17 млрд дол.
ГТС сьогодні: можливості і загрози
Пропускна спроможність української ГТС на вході становить 288 млрд куб. м, на виході – 178,5 млрд куб. м, зокрема до країн Європи – 142,5 млрд куб. м, до Молдови – 3,5 млрд куб. м. Найбільше газу через українську ГТС транспортувалося у 1998 р – 141 млрд.м3. Надалі обсяги були значно меншими, що було пов’язане як з економічними, так і політичними чинниками. Ми всі пам’ятаємо, як Росія «перекривала трубу», звинувачуючи Україну з зриві поставок газу до Європи. Як шантажувала Європу, намагаючись переконати «віддати» Україну в зону впливу Росії, погрожуючи нестабільністю поставок енергоносіїв.
Уже протягом чотирьох років Україна не імпортує газ для своїх потреб з Росії. За цей період обсяги газу надходили виключно з країн ЄС. З початку 2019 р. транзит складав 37,6 млрд м3 (на 7,8% більше того об’єму газу, який було транспортовано в 2018 році). Нарощування транзиту газу через українську ГТС в першому кварталі 2019 року пов’язане із додатковим закачуванням газу Газпромом в європейські сховища - вже на 20 млрд.м3 більше, ніж за два попередні роки . Мета Росії очевидна– створити проблеми для України з 1 січня 2020 р., коли припиняє дію Контракт на постачання газу та транзит до Європи через територію України 2009 р. (підписаний Тимошенко та Путіним). Газпром вже сьогодні повідомляє країни на кордоні з Україною про припинення транзиту.
Це пов’язане із потенційним запуском Північного потоку-2. Повна його заповненість теоретично складатиме 55 млрд. м3. Також серед «козирів» Росії в енергетичній війні - Турецький потік (50 млрд. м3). Введення в дію новий російських «потоків» заплановано на початок 2020 р., але із будівництвом росіяни не встигають. До того ж Данія заборонила будівництво ПП-2 власними територіальними водами, що збільшить терміни його будівництва. До певної міри ми отримуємо можливості для вирішення педальної долі української ГТС на власну користь. Все залежить від стратегії, що ми обираємо.
Глобальні інтереси Газпрому в розрізі ГТС України
Росія поставила за ціль усіма можливими способами добитись невиконання Україною Третього енергопакету Європейського енергетичного співтовариства, до якого ми приєдналася у 2011 р. Він передбачає створення повністю конкурентного ринку газу, відокремлення видобутку, зберігання та транспортування газу для демонополізації ринку (так званий анбандлінг).
Незавершений анбандлінг дає можливість Газпрому вести переговори не на європейських засадах, дозволить добитись відмови України від виграшу у Стокгольмському арбітражі 4.6 млрд. дол. у Росії, дозволить залишити транзит для української ГТС в мізерних обсягах - 15 млрд. м3.
Завдання України
Для захисту національних інтересів Україна має виконати наступні завдання, без чого у Росії і надалі залишатимуться можливості для тиску і шантажу. Тож ми маємо найближчим часом виконати наступне:
- завершити реформування ринку газу відповідно до умов Третього енергопакету, перейти на повністю конкурентний ринок газу (вільне ціноутворення), завершити анбандлінг;
- створити запаси газу на припинення Газпромом транзиту з січня 2020 р. (вже закуплено в сховища на 20% більше, ніж ми це робимо зазвичай). Минуло року із сховищ вилучено близько 10 млрд.м3. Цього року має бути близько 20 млрд.м3 через можливість припинення постачання реверсного газу (Словаччина, Польща, Угорщина вже заявляють про це, мотивуючи зростанням попиту на внутрішньому ринку);
- максимально залучити європейських партнерів (газову компанію – оператора) та Єврокомісію до переговорів Газпрому із газовим транзитним оператором, а також до модернізації української ГТС, яка суттєво відстає технологічно від ПП-2 та ТП (особливо європейців цікавить можливості уникнення витрат газу при транзиті). Це ускладняється із переобранням Європейської Ради та Єврокомісії, склад яких є менш лояльним до України;
- не допустити підписання контрактів з Газпромом під тиском і на умовах Газпрому, що не відповідають інтересам України (як сумнозвісний контракт Путіна-Тимошенко 2009 р.);
- обов’язково забезпечити транзит чи заповнення ГТС на необхідному рівні, тому що у випадку припинення транзиту будь-який новий оператор ГТС отримає банкрутство системи;
- передбачити можливість підключення української ГТС до транс’європейської, а також функціонувати у якості транспортування власного видобутого в Україні газу як по території України, так і до Європи;
- перенести точки передачі газу на східний кордон України із західного і далі передавати європейським операторам газ самостійно (наразі Газпром передає газ на західному кордоні європейським операторам). Якщо новий контракт буде підписано не у відповідності європейському законодавству, закупки газу мають відбуватись на західному кордоні Росії.
Можливі сценарії із транзитом газу:
- жорсткий : країн Європи будуть тиснути на Україну для підписання контракту щодо транзиту на будь-яких умовах;
- м’якший : підписання короткотермінових контрактів (півроку – рік) і закупівля на східному кордоні України;
Важливий фактор впливу на ці сценарії: поставки американського скрапленого газу до Європи.
Анбандлінг. Як реформа управління ГТС забезпечить стабільність і енергетичну безпеку Україні
Анбандлінг - це система внутрішньої корпоративної реорганізації. Вона призначена для розділення видів бізнесу: видобутку, постачання, транспортування. Третій енергетичний пакет ЄС вимагає, аби оператори транспортної мережі були відокремлені: оператор транзитної системи має бути незалежною компанією від «Нафтогазу» та буде опікуватиметься лише системою транзиту і транспортуванням.
Процес анбандлігну був започаткований це у 2016 р., але відкладався через Стокгольмський арбітраж: під час розгляду справи в міжнародному арбітражі "Нафтогаз" не міг відокремлювати транспортування через процесуальні обмеження. Повноцінне проведення анбандлінгу передбачає завершення всих судів з «Газпромом», оскільки суб'єктом арбітражних справ щодо транспортування і транзиту є «Нафтогаз». Якби анбандлінг відбувся раніше, виникло б питання правосуб'єктності цих справ. Крім того, постало б питання боргів "Нафтогазу". Тим не менш, це єдиний можливий варіант розвитку української ГТС. Альтернатив йому немає – є лише різні моделі його запровадження.
Існує дві моделі анбандлінгу:
Ownership unbundling (OU) передбачає, що транзитна компанія і транзитні активи, тобто труби, повністю відокремлюються від "Нафтогазу" і переходять у власність окремої компанії. Така компанія вже створена і називається ПАТ "Магістральні газопроводи України". Вона, як очікується, і стане новим оператором транзиту газу. Передбачається прийняття Закону про приватизацію ГТС. Цю модель реалізує уряд Гройсмана, її підтримує Світовий банк і провідні енергетичні експерти. Лідер "Батьківщини" Юлія Тимошенко вже звернулася до Державного бюро розслідувань із заявою про те, що уряд начебто доводить українську ГТС до штучного банкрутства, аби приватизувати її "без грошей". Проте Володимир Гройсман відкинув ці звинувачення і запевнив, що ГТС є і залишатиметься стратегічним державним активом.
Ризики моделі : незалежний газовий оператор повинен вступити у переговори із Газпромом. Успіх переговорів залежить від того чи буде залучена європейська сторона, а також хто очолюватиме переговорний процес з українського боку від компанії оператора МГУ. Зараз в арбітражі перебувають справи щодо перегляду транзитного тарифу за 2018-2019 рр. й отримання компенсації у 11- 14 млрд. дол. за прискорену аморитзацію та знецінення української ГТС. Стороною в арбітражі є Нафтогаз, тому незалежний газовий оператор на умовах консеції дозволяє продовжувати арбітражні слухання, в іншому випадку Україні доведеться повернути Газпрому 3 млрд.дол за рішенням арбітражу.
Independent system operator (ISP) передбачає відокремлення оператора транзитної системи, але транзитні активи залишатимуться власністю "Нафтогазу". Крім того, ця система спиралася б на контракти між "Нафтогазом" та оператором транзиту. Модель незалежного оператора , який користуватиметься ГТС на правах концесії. Новий оператор буде повністю відокремлений від "Нафтогазу", єдиною лінією відносин стануть концесійні платежі. Наразі Нафтогаз здійснює контроль над ГТС на умовах господарського ведення (не може відчуджувати). З 1 липня контроль переданий ТОВ «Оператор ГТС», з 1 січня 2020 ТОВ має бути передана ПАТ Магістральні газоповоди України.
На цій моделі наполягає Нафтогаз, тому що дозволяє зберегти у власності компанії-монополіста саму ГТС, а до управління транзитом залучити європейську компанію – оператора. Забезпечити модернізацію ГТС через стоврення консорціуму. транспортування газу на європейських засадах, як того хоче Україна, поки що неможливо. Наразі ця позиція вступає в конфлікт з позицією уряду і Світового банку. Вочевидь після призначення нового складу уряду і можливих змін у керівництві «Нафтогау» ситуація може змінитись на користь тієї чи іншої моделі анбандлінгу.
Незалежно від того, яка модель буде функціонувати в Україні, головна позиція має бути незмінною: Україна має узгоджувати кроки щодо реструктуризації "Нафтогазу" із Єврокомісією: Не можна повторювати 2009 рік, коли ми з "Газпромом" воювали сам на сам.
Правильні виваженні управлінські рішення забезпечать Україні енергетичну стабільність і безпеку і позбавлять Росію важелів впливу на Україну і ЄС. Першочерговою задачею нового парламенту і уряду має стати закріплення курсу на енергетичну незалежність України. Права на помилку в умовах енергетичної війни, яка є одним з ключових елементів гібридної війни Росії, у нас просто немає.