Бідні є у всіх країнах, навіть розвинених. Але питання в тому, скільки таких людей, який рівень бідності й чи створила держава умови для виходу з неї, організувавши нові робочі місця. Оскільки поняття бідності є відносним, найкраще його оцінювати, порівнюючи з іншими країнами. ООН, наприклад, оцінює рівень життя в 160 державах світу. В Україні за методикою ООН бідними є більше 60% населення!
Це збігається зі звітом МВФ, яким Україну названо найбіднішою країною Європи з найменшою зарплатою. В Україні існує таке ганебне для цивілізованого світу явище, як бідність серед працюючих. Кожен п’ятий працюючий бідний!
Середня зарплата в Україні торік ледве досягла 264 Євро (для порівняння: у Молдові –324 €, у Польщі – 1102 €, у Німеччині – 3700 €).
У нас найвищий рівень експлуатації найманих працівників у Європі. Частка зарплати в собівартості продукції, за даними Національної академії наук, становить лише 6,5%, тоді як у європейських країнах – більше 30%!
Затверджені в Держбюджеті соціальні стандарти вдвічі менші за фактичні показники. Наприклад: прожитковий мінімум для непрацездатних осіб затверджений в держбюджеті на 2019 рік – 1497 грн, а фактичний прожитковий мінімум за січень 2019 року за інформацією Мінсоцполітики становив 2910 грн.
Сьогодні смертність двічі перевищує народжуваність. Україна знову вийшла у світові лідери за захворюваністю на туберкульоз, який називають хворобою бідних.
Але не всім погано живеться в Україні. Олігархи потрапляють у список найбагатших людей Центральної та Східної Європи.
Унаслідок необдуманих і недолугих реформ Україна стала слаборозвиненою державою. Якщо в країнах Європейського Союзу відношення прибутків 10% найзаможніших людей до прибутків такої самої частки найбідніших становить 5:1-8:1, то в Україні 40:1. У нас між багатством і бідністю справжня прірва!
У цих умовах основою впливу адмінресурсу на населення стає страх втратити навіть низькооплачувану роботу, страх за майбутнє своїх дітей. Багато бідних людей психологічно зламані. Вони легко зомбуються через ЗМІ й звикають до злиднів та корумпованої влади.
Причини бідності
Земля, кліматичні умови та природні ресурси України – це унікальний Божий дар. У наших надрах понад 40% європейських запасів чорноземів, уся таблиця Менделєєва. Займаючи 1% світового суходолу, Україна має 5,2% її природних ресурсів. На початку незалежності в нас був один із найбільших у світі науково-технічних потенціалів. За кількістю винаходів на особу наша країна перебувала на одному рівні зі Сполученими Штатами. Щоправда, структура економіки була нераціональною. Зате тепер ні структури, ні економіки. Чому? Причина полягає в тому, що під час проведення псевдореформ запроваджуються такі механізми:
— тотальна «прихватизація» всього, зокрема й стратегічних підприємств енергетики та промисловості, розпродаж української землі, що готується з наступного року;
— сліпе, бездумне виконання програми «шокової терапії» – з початку 2014 року ціни на газ і тарифи збільшилися в 11,7 раз (!);
— відплив капіталу за кордон, в офшори щороку з України виводиться понад 10 млрд доларів.
Усе це дає підстави говорити не про реформи, а про зраду національних інтересів з боку олігархів та їхніх представників у владних структурах. В Україні замість відомої економічної формули «гроші – товар – гроші» діє формула олігархії «гроші – влада – гроші в квадраті».
Феодально-олігархічна модель економіки породила бідність українців. Українська держава така слабка, бо не здатна змусити великий капітал коритися закону й бути соціально відповідальним.
Головними причинами бідності в багатій україні є патологічна жадібність і меншовартість владної еліти. У результаті все суспільство стає хворим: владна еліта – духовно, а народ – фізично та морально. Ні ті, ні ті не можуть спокійно спати, живуть у страху за своє майбутнє.
Як подолати бідність?
Щоб подолати бідність в Україні, треба запровадити такі зміни:
— у політичній сфері усунути з влади олігархів та їхніх маріонеток;
— в економічній сфері базовою моделлю зробити інноваційну замість нинішньої сировинної;
— у соціальній сфері не протиставляти людину суспільству, а виявляти справжню турботу про неї, не обмежуючи її прав і свобод, гарантувати можливість здобути якісну освіту та медичне обслуговування, а також зайнятість, створюючи нові робочі місця;
— у виробничій сфері забезпечити державну підтримку для розвитку наукомістких, енергозберігаючих технологій у промисловості та сільському господарстві;
— у сфері державного регулювання економіки створити ефективну грошово-фінансову та податкову системи;
— в освітній та культурній сферах зробити ставку на розвиток інтелекту та культури українського народу.
Отже, стратегією прогресивного розвитку, яка виведе Україну зі злиднів, є пріоритет національних інтересів та інноваційна економічна політика. Тільки ця стратегія дасть змогу досягти в країні європейського рівня демократії та європейського соціального стандарту життя (поступово збільшити доходи населення хоча б до рівня Польщі).