Насправді, мені дуже боляче від цього. В «ДемАльянсі» дуже багато чудових людей зі світлими думками. Я їх дуже люблю та поважаю. З ними я ходив на Межигір’я, пройшов Революцію Гідності, мерз на акціях протестів і боровся за краще майбутнє України. Проте, через купку людей, які замкнули на собі всі інформаційні потоки і узурпували владу в партії за рахунок маніпуляцій, все полетіло під три чорти…
І найсумніше те, що більшість членів партії цього не розуміє, оскільки, знову ж таки, не володіє інформацією (див. вище про брак комунікації). Виходить замкнуте коло. Єдине, що може зараз зберегти обличчя керівництву партії – це взяти на себе повну відповідальность за те, що відбулося і скласти з себе повноваження Голови та членів Правління з умовою більше ніколи не висуватись на ці посади. Це був би вчинок дійсно європейських політиків – відставка після поразки. Проте, я дуже сумніваюсь, що це відбудеться, адже, скільки пам’ятаю, ці люди ніколи не визнавали своїх помилок, і знаходили виправдання своїм діям. І останнє.
Заява, з якою я звернувся до суду (про що писав раніше), була задоволена. 15 жовтня 2014 року суд виніс ухвалу, якою зобов’язав партію «Демократичний Альянс» надати копію протоколу з’їзду, на якому було прийнято рішення про об’єднання з «Громадянською позицією» для спільного походу на вибори до Верховної Ради України. Проте, станом на сьогодні це рішення суду не виконано. Керівництво партії проігнорувало ухвалу, яка набрала законної сили. Факт страху перед оприлюдненням протоколу з’їзду говорить сам за себе. Всі наведені вище факти не залишають мені морального права і надалі залишатись членом цієї партії, тому я виходжу з «ДемАльянсу». Це насправді дуже складне для мене рішення, але іншого я просто не бачу…
