Особливість цієї субвенції полягає в тому, що Уряд (Міністерство фінансів) вирішує кому її давати, а кому ні. Вирішує, які об’єкти фінансувати в кожному окремому регіоні. А які об’єкти не заслуговують на фінансування. Дану субвенцію інколи називають – депутатською. Експерти Громадської мережі ОПОРА , які не перший рік досліджують особливості розподілу даної субвенції та громадського руху ЧЕСНО зазначають:
1. «Депутати-мажоритарники у своїх звітах часто послуговуються термінами “вибити”, “залучити”, “посприяти виділенню”, коли йдеться про ці кошти»;
2. «Звучала думка, що розподіл коштів субвенції залежить від голосування за бюджет (тут варто згадати пояснення мотивації Олександра Донія голосувати за бюджет – 2014 тим, що він піклувався про виділення коштів на його округ)»;
3. «Та той-таки Володимир Парасюк говорить: “Голосуєш за держбюджет – отримуєш “бонус” у вигляді виділення коштів на виборчий округ. Не голосуєш – не отримуєш нічого. І можна тоннами писати звернення та запити в міністерства, збирати підписи разом з громадянами, щоб виділили кошти на ремонт дороги чи ще якогось інфраструктурного об'єкту. Це такий спосіб маніпуляції та тиску провладної більшості. Тому виділення субвенцій на округ – ціна політичних торгів за Державний бюджет»;
4. «Субвенція на соціально-економічний розвиток територій розподіляється між регіонами вкрай нерівномірно. Причому існує тенденція, що округи депутатів коаліції та депутатів, що підтримують законопроекти щодо державного бюджету, отримують у середньому більше, ніж округи нелояльних депутатів. Відсутність прозорого механізму розподілу, який існує для інших субвенцій, призводить до того, що розвиток регіонів стає заручником політичної лояльності депутатів-мажоритарників».
Аналітики ОФЕА, досліджуючи розподіл субвенції між регіонами, у 2016-2017 роках відзначають не рівномірний її розподіл між областями. Не спостерігається тенденція, що регіони з низьким рівнем розвитку отримують більше державних коштів в перерахунку на одну особу.
Примітка: рівень розвитку визначався відповідно до Урядового моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів за 2016 рік, де:
• червоний маркер – області з високим рівнем соціально-економічного розвитку;
• жовтий маркер – області з середнім рівнем соціально-економічного розвитку;
• зелений маркер – області з низьким рівнем соціально-економічного розвитку.
Нещодавно Рахункова палата провела аналіз ефективності використання коштів субвенції. Цікаві факти :
1. через неналежне та безсистемне управління субвенцією Мінфіном та її розпорядниками на місцях у 2017 році не освоєно 1 млрд 797 млн грн (майже 30%);
2. за результатами аудиту використання коштів у 8 регіонах встановлено, що 31% суми було використано з порушенням законодавства;
3. окремі об’єкти, які фінансувалися у порушення законодавства не мали затвердженої проектної документації;
4. розподіл субвенції здійснювався недостатньо обґрунтовано, без належного врахування рейтингових показників соціально-економічного розвитку відповідних областей, чисельності населення, пропозицій місцевих органів влади, а також у низці випадків з порушенням законодавства;
5. внаслідок утворення Мінфіном Комісії в складі 16 осіб та пропорціями де 2 особи представники Мінфіну, 14 осіб представники Комітету ВРУ з питань бюджету, Міністерство не мало реального впливу на прийняття нею рішень та фактично обмежило свої повноваження головного розпорядника коштів щодо управління субвенцією та її розподілу.
До чого тут це все?
Скоро у Парламенті буде розглядатися та голосуватися проект державного бюджету на 2019 рік. За його підтримку, окремі представники, можливо, будуть хотіти отримати кошти даної субвенції перед виборами. Тому цікаво, скільки зараз є «резервних» коштів, які можуть бути використані на такі цілі.
У 2018 році загальна сума коштів даної субвенції становить 5,0 млрд грн. Станом на 01 листопада використали тільки 1 млрд 436 млн грн або 37% плану (планували використати 3 млрд 847 млн грн.)
Чому так відбувається?
По-перше, Уряд своїм розпорядженням від 13 червня 2018 року (№423-р, та змінами до нього) визначив перелік об’єктів та бюджети, які будуть фінансуватися за рахунок цих коштів. Загалом зарезервовано 2 млрд 114 млн грн з даної суми. Хоча як свідчить практика, дані об’єкти можуть змінюватися. Одразу хочеться задати уточнююче питання - невже немає об’єктів, які можна було уже профінансувати, а не чекати початку зими для початку будівельних робіт?
По-друге, можемо гіпотетично припустити, що в КМУ тримають резерв коштів для того, щоб «легше» домовлятися з депутатами за голосування проекту державного бюджету на 2019 рік.
По-третє, цікавий факт - наприкінці року відбувається включення об’єктів до бажаного списку Уряду, які будуть профінансовані за рахунок даної субвенції (після 15 вересня проект державного бюджету розглядається ВРУ). Наприклад у 2017 році були:
1. Розпорядження КМУ від 8 лютого 2017 р. № 70-р
2. Розпорядження КМУ від 12 липня 2017 р. № 463-р
3. Розпорядження КМУ від 19 липня 2017 р. № 484-р
4. Розпорядження КМУ від 30 серпня 2017 р. № 640-р
5. Розпорядження КМУ від 27 вересня 2017 р. № 689-р
6. Розпорядження КМУ 18 жовтня 2017 р. № 781-р
7. Розпорядження КМУ від 1 грудня 2017 р. № 860-р
8. Розпорядження КМУ від 6 грудня 2017 р. № 861-р
9. Розпорядження КМУ від 20 грудня 2017 р. № 932-р
Тому найближчим часом очікуємо внесення відповідних рішень Уряду.
Замість висновку.
Субвенція соціально-економічного розвитку є суб’єктивною. Рішення по ній приймаються поза логікою загального бюджетного процесу. Приймаються людьми в Києві, які не мають відношення до регіонів. Вона «віджила» уже своє. Втратила свою суть, що в основі при її створенні. Це відбулося після утворення Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР).
Функціонування ДФРР відповідає загальній логіці стратегічного розвитку та бюджетного процесу – на місцях визначаються проекти, які відповідають стратегічним цілям розвитку відповідної території та вони фінансуються із окремого державного фонду. Тому кошти на розвиток регіонів мають направлятися тільки через ДФРР.
Існування субвенції соціально-економічного розвитку, інших аналогічних субвенцій та ДФР не дає можливості вибудовувати інституційну спроможність на місцях конкурувати за фінансування на основні ідеї, а не політичних домовленостей.