ГлавнаяБлогиБлог Вадима Хащука

«Зранку – держава, ввечері – громадянське суспільство»

Історія свідчить, що визначальною умовою становлення демократичних держав і формування націй у тій частині світу, яку ми вважаємо найбільш розвинутою і на яку сьогодні орієнтуємося, було розгортання системи соціальних інститутів, котрі утворюють громадянське суспільство.

Фото: EPA/UPG

Головне питання суспільно-політичного життя українців полягає в тому, що влада уже 21 рік зосереджена на діаметрально протилежних процесах: побудові держави і формуванні громадянського суспільства одночасно.Ще гірше, що активізація цих процесів у країні відбувається лише перед виборами й зумовлена з метою мобілізувати людей на нетривалий час.

В Україні питання демократії участі, тобто участі громадян у формуванні політики і прийняття рішень, досі залишається відкритим і невирішеним. Влада не привчилась діяти відповідально й різними методами позбавляє відповідальності громадськість.

Існування у країні механізмів формування демократії ще не означає забезпечення їхнього ефективного використання. З боку влади це невиправдана імітація. Нею дуже часто користується Президент під час міжнародних візитів або новорічних привітань. Лише в таких публічних звітах суспільство інформують, що воно на правильному шляху. Сам процес відбувається поза лаштунками, або він взагалі відсутній.

Чинна влада, діяльність якої характеризується встановленням повного контролю над правоохоронними органами і судовою системою, тиском на ЗМІ, порушенням прав людини, наразі зовсім не готова задати розмаху в позитивних зрушеннях на користь суспільства. Саме тому акцент робиться на економічну сферу. Для країни, рівень життя якої один із найнижчих у Європі, задоволення матеріальних благ людини на першому місці. Це не дивно. І у цьому проблема. А тому висновки більшості людей, які оцінюють правління чинних можновладців думкою «Вони хоча б реформи впроваджують», не здаються абсурдними.

Така позиція свідчить про те, що влада повністю відмовилася працювати із суспільством. Вона геть забула, що розвиток країни визначається не стільки економікою і зростанням ВВП на душу населення, скільки принципами так званого «соціального контракту» і правилами діалогу між народом і владою. Цей контракт розірваний без узгодження однієї зі сторін.

Показовим прикладом відмови політиків працювати з людьми є цьогорічні парламентські вибори. Жодна політична сила не проявила готовність очолити зміни. Крім прямих і непрямих підкупів, за якими,очевидно, стоять олігархи провладних партій, масовий прихід до влади яких стимулювала мажоритарна система, ніхто з обранців не сприяв розвитку діалогу з соціумом.

Опозиція, на превеликий жаль, також не продукує чітких механізмів. Нещодавній мітинг під ЦВК підтвердив безхребетність їхніх дій. Лідери опозиційних сил не зважили на творчий підхід і не спромоглися сформувати гідний меседж обуреним людям, як діяти далі. Замість того, аби «реанімувати» суспільно-політичне становище та використати політичну наелектризованість людей задля повалення свавілля у владі, опозиціонери вирішили готуватися до торгів із партією-переможницею уже сьогодні.

Це попри те, що ув’язнена Юлія Тимошенко вимагала від лідерів опозиції все-таки відмовитись від мандатів та не працювати у новому парламенті. Цю позицію вона виклала у листі до лідерів опозиції через свого захисника Сергія Власенка.

Ігнорування цих слів свідчить про те, що опозиція боїться втратити місце під сонцем, при цьому прекрасно усвідомлюючи, що буде вимушена приймати чужі правила гри.

Ще одна думка, якою маніпулюють політики, полягає в тому, що Україна – занадто молода країна, аби чітко визначити вектор свого розвитку. І поки вона більше двох десятків років шукає напрям еволюції, «доброзичливі» сусіди уже зуміли визначити все за нас.

Помаранчева революція додавала оптимізму. Він полягав у євроатлантичній орієнтації та в доказах іншим країнам пострадянського простору, що Росії аж ніяк історично не судилося бути авторитарною імперією і контролювати сьогодні колишні «братські народи».

Українське суспільство ще ніколи так активний не вело діалог із владою. Воно ще ніколи так міцно не було об’єднане спільною метою. І ніколи кінцевий результат ще не давав такого розчарування.

2004-ий рік додав надії на перші демократичні кроки, зумовлені державотворчими процесами. Однак спочатку вони були кволими, а потім зовсім призупинились. Усе розвивалося за законами жанру: революцію задумують романтики, втілюють фанатики, а використовують негідники. Саме вони. І патріотизм їхній, на жаль, виявився останнім притулком.

З того часу минуло 8 років, а реалії підтверджують той факт, що країна досі бідна на людей, що спроможні втілювати інтереси тих верств, які зацікавлені у суспільному поступі.

Ніхто з політиків не бере до уваги, що жодна реформа в країні не матиме успіху й не сприйматиметься суспільством, якщо суспільство на рівні громадської дискусії не буде задіяне до розробки і контролю над виконанням тих чи інших змін, рішень управлінського характеру на всіх рівнях.

Після закінчення парламентських виборів, розпочалась нова прихована агітація до президентських виборів 2015 року. І не дивно, якщо люди знову стануть жертвами провокаційних прийомів, на кшталт «необачливого виборця», який сам винний у суспільно-політичних проблемах країни. Влада, у свою чергу, продовжуватиме займатись популістськими закидами щодо прогресивних кроків у процесах формування громадянського суспільства. А вони апріорі не може існувати без створення соціальних інститутів та демократії участі.

Вадим Хащук Вадим Хащук , Журналіст телепроекту Campus 3.0
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram