Звісно ж, в контексті практики вітчизняного судочинства нічого незвичайного не сталося, адже всьому світу відомо, що наші суди – найвразливіше місце держави. Проблема в тому, що пороки українського правосуддя швидкими темпами пожирають реформи в інших, насамперед, суміжних сферах. Вже не за горами той час, коли почнеться масштабна дискредитація того ж НАБУ, формально – через відсутність результатів роботи. Але який може бути результат, коли кожен районний суддя в Україні може поставити хрест на будь-якій антикорупційній справі? Це однаковою мірою стосується всіх нових органів – НАБУ, САП чи Державного бюро розслідувань, яке повинно запрацювати вже цього року. Як би якісно і ефективно не працювали нові структуру, остаточну крапку все одно має поставити суд, а значить, крапок можна й не дочекатися. Все це – результат половинчастості реформ, відсутності концептуальної завершеності їх здійснення. Адже який сенс в лоні старої неадекватної правоохоронної системи створити орган з функціями оперативної роботи і досудового розслідування корупційних злочинів, антикорупційну прокуратуру і при цьому не запровадити антикорупційний суд? Це те ж саме, що сконструювати звичайний автомобіль на трьох колесах. Певна річ, далеко на такому авто не заїдеш. Як не заїде і реальна боротьба з корупцією в Україні, якщо нові антикорупційні інституції не стануть єдиною завершеною правоохоронною системою – від слідчого, прокурора і до судді.
Читайте такжеЛещенко проиграл уже второй суд о дискредитации Мартыненко (документ)