«Прийшла повістка, мовляв, з’явіться у військкомат, – згадує боєць літо 2014. – Я з’явився, пішов одразу в 128 бригаду. Там сказали, що набір пройшов – багато людей тоді було. – Пішов у прикордонники, де бракувало людей. Пройшли курс молодого бійця, постріляли на полігоні, та й вперед…»
Рустам пригадує – влитися у фронтовий ритм було легко, адже фронтові передувала непогана підготовка: півтора роки строкової служби у Внутрішніх військах у Павлограді. На війні мав посаду солдата та обов’язки помічника гранатометника, однак повоювати довго йому не судилося.
«Мені вдалося прослужити два тижні, - згадує чоловік. – Я зразу потрапив під обстріл. Третій тиждень, як ми знаходилися на Сході. Супроводжували колону з вантажем, і нас обстріляли, двоє загиблих і четверо поранених, включно зі мною. Я був один із самих серйозних поранених».
Деталі тих подій і служби загалом йому пригадати важко. «Хтось написав про це у Вікіпедії… подивіться там» - говорить він.
10 жовтня Рустам отримав множинне кульове поранення в області легень, спини та черевної порожнини, гомілки правої ноги. «У мене поранення легень було, багато кисневої недостатності, - згадує Рустам. – Я не дуже пам’ятаю. І потім в мене була кома, спочатку така, потім медикаментозна». Вікіпедія, на яку посилається він, говорить також про параліч тіла.
Його реабілітація триває й до сьогодні. Рік після госпіталю він провів у реабілітаціному центрі в Лос-Анджелесі, лікувався також у Словаччині. А потім потрапив на «Ігри нескорених»: «Просто-напросто нічого було вдома робити. Дома скучно! І хтось мені скинув посилання із дівчат-волонтерок із Києва, чи не хочу взяти участь. І я взяв! Один рік, а потім цей рік брав участь теж… Навіть не очікував, що пройду відбір! Туди приїхали друзі, я просто приїхав потусити. А так сталося, що відбірковий тур пройшов».
Саме цим успіхом для нього відзначився цей рік. А також тим, що взяв «срібло» за штовхання ядра на всеукраїнських параолімпійських іграх у Кропивницькому.
Активне життя на візку відкриває багато прогалин у адаптованості міст і транспорту для людей з особливими потребами. Так, наприклад, подорож потягом перетворюється на пригоду: «Укрзалізниця» наша «доблєсна», - сміється спортсмен. – Працівники допомагають не завжди. Наприклад зараз, коли ми їхали в Київ, треба було мене через тамбур перенести, через цілий вагон. Із однієї сторони в іншу. Попросили відкрити пожежні двері. А нам кажуть: «Не відкриємо, бо двері не працюють». Коротше, там свої нюанси… самі провідники не поважають людей з інвалідністю».
Однак Рустам має неабияку волю до життя і заряд оптимізму. «Не знаю, у мене характер такий! – зі сміхом пояснює він. – Я постійно іду до своєї мети, нема таких, щоби мене зламати! Сильно впертий, можна сказати…»
А від наступного року він чекає одного: прогресу в реабілітації: «Раптом ноги запрацюють!»
Рустам Росул разом із іншими «Нескореними» став героєм нового календаря від фонду «Повернись живим». Придбавши який, ви не тільки отримаєте цінний подарунок до свят, а також підтримаєте захисників. Зробити це можна тут.
Олена Максименко