З України були автори VR проекту Aftermatch: Euromaidan Олексій Фурман та Сергій Полежака, а також документалісти Світлана Шимко та автор цього тексту, Пьотр Армяновський.
Протягом 6 днів у Шеффілді показували більше 180 фільмів про родину, митців, нейрорізноманітність, війну, біженців, кохання, соціальні протести, пам'ять, електрону музику та секс-роботу, проводили пітчинг майбутніх стрічок та майстер-класи і дискусії досвідчених професіоналів та професіоналок кіноіндустрії й звичайно, ті в кого залишались ще сили, відвідували гучні вечірки.
Головний приз фестивалю отримала стрічка американського режисера Люка Лорентца "Нічна родина" (Midnight family, dir. Luke Lorentzen) про приватну карету швидкої допомоги у столиці Мексики. Пухкенький 11-річний хлопчик, його модний 17-річний брат та їх батько з дядею слухають радіоефір державної швидкої допомоги та змагаються з іншими перевізниками хто швидше доїде до постраждалих, бо у 9-мільйонному місті лише 45 муніципальних машин швидкої.
Searching Eva TRAILER from CORSO FILM on Vimeo.
Після участі в Берлінале, Biografilm та CPH:DOX фільм “У пошуках Еви” німецької режисерки Пії Хелленталь (Searching Eva, dir. Pia Hellenthal) мав нагоду отримати приз юнацького журі в Шеффілді, але він дістався стрічці “Баракоа” аргентинського режисера Пабло Бріонеса (Baracoa, dir. Pablo Briones) про дружбу двох хлопчиків в однойменній провінції Куби. Але суб’єктивно хочеться відзначити дивовижний ефект який справляє фільм про поетку, секс-працівницю, блогерку Еву Колле. Пронизливий погляд у камеру людини, яка виходить за межі норми, страждання, краси ще довго залишається в пам’яті.
Окрім традиційної програми повнометражних та короткометражних фільмів, хоча варто зазначити, що найдовша стрічка тривала 540 хвилин, фестиваль в Шеффілді зібрав також потужну добірку інтерактивних та VR проектів – Альтернативні території. І як наголошують організатори більше 50% всіх представлених робіт зроблені жінками.
Спеціальною роботою, створення якої підтримав фестиваль, є “Спектр” Біла Постерса та Даніеля Хове (Spectre, Bill Posters, Dr. Daniel Howe) – алтар датаїзму, чорні моноліти якого одночасно нагадують серверні шафи Фейсбука та каміння Стоунхеджа. Користувач залишає власні ціфрові сліди й може побачити їх інтерпретацію, й окрім цього створити уявну рекламну кампанію з гарячого питання (приймати чи не приймати біженців, чи залишатися в Євросоюзі) та її ефект на інших користувачів. В кульмінації інтерактивної роботи можна послухати Марину Абрамович, Фреді Меркурі, Марселя Дюшампа та інших, які розповідають про великі дані та Спектр, але насправді це deep fake відео синтезовані алгоритмами.
Нагороду "Найкращий цифровий досвід" отримала робота “Ехо” Джоржії Пінн з Австралії (Echo, Georgie Pinn). Комп’ютер “намагається” зрозуміти людські емоції та сканує ваше обличчя. Після ви обираєте людину, яка була перед вами, й слухаєте її історію – часом драматичну, часом кумедну, але щиру. Й в процессі розповіді обличчя героя чи героїні поступово змінюється на ваше, так що у фіналі це вже ви розповідаєте цю історію.
Фільм 360 “Озеро” Няши Кадандари (Le Lac, Nyasha Kadandara) отримав відзнаку "Найкраща цифрова історія". Одягнувши шолом віртуальної реальності глядач опиняється в Кенії, Чаді та Південній Африці. Озеро Чад від свого імені розповідає про зміни, які стались відтоді як озеро зменшилось в 10 разів. Це красива поетична мандрівка, яка робить незнайомі місця близькими.
Інший інтимний досвід передає VR фільм аргентинської режисерки Марії Белен Пончіо “Чотири ноги: побачення всліпу” (4 Feet: Blind Date, Maria Belen Poncio). Красива дівчина лежить у ванній. Вона дивиться в свій мобільний. Там звуки порно. Дівчина робить мікрорух і зупиняється. Якщо глядач обернеться, то побачить, що біля ванної стоїть інвалідний візок. Дівчина знайомиться з хлопцем у Тіндері й глядач разом з нею відчуває незручність першого побачення. В основі фільму документальна історія сценаристки Роcарії Перазоло Масжоан.
Приз глядацьких симпатій отримав проект “Алгоритмічна Парфюмерія” голландського митця, дизайнера та режисера Фредеріка Дюрінка (Algorithmic Perfumery, Frederik Duerinck). Штучний інтелект на ім’я Софія просить вас понюхати та оцінити 5 різних колбочок, описати своє сприйняття запахів й психологічні характеристики. Алгоритми обраховують найкращу комбінацію й крапельним методом створюють ваш індивідуальний парфюм.
Фестиваль документального кіно це не тільки нагода дізнатися, пережити вражаючи історії з екрану, але й вживу опинитися в новій ситуації. Наприклад, стати одним з членів британського суду присяжних, які розглядають справу талановитого дитячого хірурга обвинуваченого у спробі сексуального домагання до мами одного з пацієнтів. Чи можуть пошукові запити у Google, дані геолокації, розшифровки приватних чатів допомогти встановити істину? Але як потім пояснює один з авторів театрального перформансу “Синдикат справедливості” (The Justice Syndicate) нейровчений Кріс Де Мейер (Dr Kris De Meyer) окрім питань довіри до сучасних технологій у цій грі-експерименті досліджується також те, як люди змінюють свої рішення або шукають доказів для першого враження.
У іншому інтерактивному театральному перформансі “Експеримент з соціального сортування” від голландської команди Smartphone Orchestra навпаки перше враження стає мірою та суттю. Протягом декількох хвилин за допомогою мобільних пристроїв та соціологічних методів група незнайомих людей з’ясовує хто має найкрасивіші вуха, хто схожий на білочку та хто найприємніше тисне руку, не говорячи вже про сортування за рівнем доходу, впливовості, зросту та привабливості. Але як і в житті цей експеримент залишає питання етичності та довіри своїм першим враженням для самостійного вирішення учасниками.
Серед усього різноманіття подій в мене випадково з’явився вільний час і я зайшов до місцевого музею. Безкоштовно в інтерактивній формі там представлено індустріальне минуле Шеффілда. Роздивляючись картини металургійного заводу я згадав, що Шеффілд – місто-побратим Донецька. Там навіть є однойменна вулиця Donetsk Way.
Перебуваючи в іншому місті, чужій країні відчуваєш інаковість, але дивлячись документальні історії з усього світу розумієш, які подібні всюди людські переживання. А ті обставини, складнощі, які є в нашому житті, – це можливість для гумору, порозуміння та співчуття з іншими людьми.
Поїздка відбулась завдяки підтримки British Council.