Світова історія знає багато випадків проведення референдумів. Але загалом існує два основні способи використання цього механізму. У першому з них референдум дійсно є проявом всенародного волевиявлення, що виражає думку абсолютної більшості громадян країни. А от у другому під прикриттям декларування високих демократичних цінностей насправді створюється механізм для узурпації влади та пригноблення народу.
В світлі закону України «Про всеукраїнський референдум», який було прийнято під кінець каденції Верховної Ради минулого скликання можна стверджувати з впевненість – в Україні розвивається другий сценарій використання референдуму. Поясню чому.
По-перше, Законом всупереч Конституції України встановлюється можливість зміни Конституції України, прийняття її нової редакції за народною ініціативою без участі Верховної Ради.
Натомість, Основний закон України в ст. 156 передбачає, що усі зміни до Конституції приймаються не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту. Таким чином існує гарантія, що жодна політична сила не зможе «протягнути» вигідні їй зміни.
Але справа не тільки в Конституції. Згідно новоприйнятого закону на референдум може бути винесено фактично будь-яке питання, окрім питань амністії, бюджету та податків. А от найцікавішим тут є те, що перевіркою відповідності та прийнятності питані, які виноситимуться на референдум займатимуться Президент і ЦВК. Тобто фактично та ж «єдина команда», яка вже встигла завдяки своїй діяльності «чесно» вибороти парламентську більшість, вирішуватиме, які питання можна виносити на референдум, які ні. І це всупереч тому, що Конституція України жодним чином не наділяє Президента України повноваженнями здійснювати подібну перевірку.
Далі - ще цікавіше. Відтепер процес організації та проведення референдуму фактично повністю підконтрольний владній вертикалі. Зокрема, персональний склад виборчих комісій формуватиметься за поданням голови Верховної Ради АРК, голів обласних рад, виконкомів сільських, селищних, міських рад тощо.
Подібний механізм формування комісій повністю суперечить висновкам Венеціанської комісії, яка свого часу наголошувала, що влада має дотримуватися нейтральності для того, щоб забезпечити виборцям можливість вільно формувати свою волю. Як бачимо, у прийнятому провладною більшістю законі ні про яку «нейтральність влади» мова не йде.
А набиратимуть чинність закони, ухвалені на всеукраїнському референдумі, в досі небаченому порядку – з дня оголошення результатів референдуму все тією ж ЦВК. І це попри те, що згідно конституційних приписів неопубліковані чи недоведені до відома населення закони є нечинними (стаття 57 Основного Закону України).
Міжнародні експерти вже встигли дати свою незалежну оцінку цьому закону. Зокрема, було вказано на його невідповідності Резолюції ПАРЄ «Про інструменти участі громадян у представницькій демократії» та Кодексу належної практики щодо референдумів, ухваленому Радою з демократичних виборів та Венеціанською комісією. У свою чергу Венеціанська комісія наполегливо наголосила українським можновладцям, що результати референдуму ні в якому разі не можуть замінити рішення більшості у Верховній Раді при розгляді змін до Конституції.
Але, як бачимо, чинній владі не те, що закони не писані, а й думка міжнародних фахівців жодного значення не має. За таких обставин єдиноправильним є інше визначення основного призначення референдуму: референдум – це новий механізм, вигаданий та запроваджений провладною партією, для втілення у життя необхідних виключно їй радикальних змін.