З часу заснування до 1918 року Долинська називався Кефалино - ім’ям власника земель поміщика Кефали, а з 1918 по 1944 рік більшовики перейменували селище в Шевченкове. З 1944 року місто носить назву Долинська. Населений пункт Долинська отримав статус міста в 1957 році.
З Долинською є цікава історія. Імператор Олександр ІІІ в свій час їхав з Севастополя до своєї зимової резиденції у Гатчині, але біля села Бірки його поїзд підірвали. З пасажирів поїзда загинула 21 людина, ще 37 чоловік зазнали інших травм. Після чого Олександр вирішив їхати іншим шляхом – робити крюк через Долинську, де він і зупинився на обід.
У 1984 році біля Долинської запланували побудувати Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд, який станом на зараз є типовим довгобудом. В той же час для робітників почали зводити будинки, але більшу частину не здали в експлуатацію.
Це був короткий історичний начерк міста-станції Долинська. Вперед, подивимось на місто!
Перше, що кидається в очі при приїзді на станцію – це залізничний вокзал, який тут розташований з моменту побудови залізної дороги:
З західної сторони на вокзалі розташована меморіальна дошка письменнику Архипу Тесленко.
Поруч з вокзалом розташована товарна каса – ровесниця вокзалу, яка фактично не перебудовувалась:
Якщо вилізти на наземний перехід, можуть вийти доволі симпатичні фотографії як вокзалу, так і рейок.
Поруч з вокзалом розташована стара водонапірна вежа:
Та паровоз Еу681-59:
По факту, все історичне в Долинській знаходиться поблизу вокзалу, наприклад паровозне депо. Зараз воно не працююче, але колись, паровози їздили з Долинської по всьому півдню України:
Амбулаторія Одеської залізниця, яка вже років з 6 не функціонує. Сама будівля побудована в 1908 році:
Та господарські будівлі поруч:
Дитячий садочок, куди вели дітей під час обіду:
П’ять будинків ХІХ сторіччя:
В цих будинках немає водопостачання, люди ходять в туалет на вулицю в будь яку погоду:
І топлять грубками хатку. Єдине що, до будинків провели газ, і тепер частина опалюється і газом, і по старому:
«Та тепло у нас в хаті буває. Старий будинок, робили на славу. Жаль, що поліклініку закрили» - розказує мені місцевий житель будинків – Микола, колишній залізничник.
Це колись була залізнична столова, але тепер, за словами місцевих жителів, її хтось купив, і тепер буде там чи то будинок, чи то кафетерій:
Люди вирощують курочок на своїх подвір’ях.
Потихеньку я підходжу до Краєзнавчого музею, але от невдача – хвіртка зачинена. "Зрада", подумав я, але вирішив обійти музей вздовж з думкою, що хоч якісь двері будуть відчинені.
З боку від музею розташувався районний клуб «Ветеран». Зайшовши в середину, я поспілкувався з працівником клубу, який мені розповів трошки про хор ветеранів (пенсіонерів), який дійсно існує в Долинській і є доволі таки цікавим. Саме приміщення клюбу увішане саморобними плакатами та листівками. Доволі симпатично:
«Музей у нас працює, просто треба зайти збоку» – повідомляє мені працівник клюбу, і дійсно, я проходжу на територію музею, де розташовані дві меморіальні таблички та один пам’ятник наступним особам:
Ленгауер Наталія Андріївна – лікар швидкої допомоги, уродженка Долинської.
Ольгерд Іполит Бочковський — українсько-чеський соціолог, політолог і етнолог, один із провідних європейських фахівців з теорії нації та національних відносин першої половини 20 століття; педагог, публіцист і громадський діяч.
Олекса́ндр Іва́нович Біла́ш — український композитор жанрів класичної та популярної музики.
В самому музеї доволі таки цікаво: за 17 гривень мені коротко розповідають про історію Долинської, як місто тісно переплетено із залізницею.
Ух ти, з Долинської мала бути ще одна гілка залізниці прямо до Козятина, але почалась перша світова війна, і тому її не збудували. Хто знає, можливо в Україні було б на місто мільйонник більше?
Поговоривши з директором музею та купивши в нього листівки, розумію, що мені час відправлятись далі в місто. Недалеко від вокзалу знаходиться розрушена будівля – чи то магазин, чи то пошта була тут:
Тут колись стояв Ленін, але внаслідок буремних подій пам’ятник було демонтовано на початку 2014 року:
Симпатична центральна алея з хвойних дерев. Гуляючи нею, я задовбую людей, знаходжу Віталія, котрий проводить мені екскурсію містом.
Вздовж центральної алеї розташовані звичайні магазинчики і кафешки:
Пам’ятник жертвам Чорнобиля:
За хвойною алеєю розташована алея з інших дерев, але зима – дерева стоять голі, а за деревами сховалась РДА.
Вулиця Соборна, яка веде на мікрорайон «Новий». Сам мікрорайон збудований у 1990х роках для робітників КГЗКОР:
По боках пішохідної вулички ростуть ялинки:
Двоповерхові будиночки, які в Долинській рідкість:
По Соборній розташовується громадська вбиральня, навіть вказівник є до неї:
Типові радянські споруди:
Супермаркет на фоні недобудованих будинків:
Молодіжний центр «Червона калина»:
Кому в міліцію, кому в ДАІ:
Підходжу ближче до житлових будинків, які були зведені для робітників КГЗКОР, але так і не здані в експлуатацію. Зараз дані будинки є незаселеними, пліснява по-троху їх покриває. Забігаючи на перед, скажу, що недавно поліція знайшла в цих будинках трупи безхатченків:
За словами місцевих жителів, є квартали, будинки яких будували іноземні робітники з типовими проектами: румунський, венгерський та німецький. Але всі вони хоча б частково стоять закинуті. Перший будинок зданий в 1989 році:
Закинутий колишній завод:
Та недобудований готель:
Тут, на перетині вулиць Нової та Соборності України закінчується Долинська, тому я повертаюся і йду до свого поїзда!
По дорозі ще помічаю боксерський клуб.
Заґратчену міську раду:
Та симпатичні патріотичні графіті в арці:
Ну і трошки зимової Долиської вам:
Любіть Україну і подорожуйте залізницею!
Між Києвом та Долинською курсують нічні поїзди 101\102 Київ-Херсон та 121\122 Київ-Миколаїв, та поїзд класу Інтерсіті Київ-Миколаїв-Херсон №765. Також є сполучення між Долинською та Львовом, Запоріжжям, Москвою, Івано-Франківськом і Харковом. Деталі тут.
Також до Долинської можна доїхати приміськими поїздами з Миколаєва, Кривого Рогу, Помічної, та пересадками з Херсону.