З ВДВшниками, яких я “грію”, я познайомився ще раніше біля СМТ Чаплинка, де раніше була дислокована їх бригада. Люди охоче допомагали з коштами. Фактично, менш ніж за тиждень я зміг зібрати 7 тисяч гривень.
Отже, дорога. Я розраховував побачити колони з військовою технікою, танки, вертольоти, які будуть літати над головою, але - нічого такого. Лише блок-пости з мішків із піском, люди в камуфляжі з біноклями і зброєю в руках та даішники в бронежилетах, які на них ледь-ледь застібаються (не розраховані “броніки” на пишні фігури українських даішників). Ще тиждень тому по дорогах області курсували військові машини з польовими кухнями. Зараз - бачив лише кілька військових машин, які привезли ВВшників на українські блок-пости.
Понад дорогою розвішані українські прапори. Не скрізь - видно, що їх на власний розсуд вішали місцеві. Біля Каховської ГЕС - блокпости, надпис “С нами правда и Бог” і викладене з шин “Путлер геть”.
Прибувши в Нову Каховку, я пересів в машину до знайомих. Дорога до місця розташування хлопців - монотонна і тягнеться навколо Кримського водного каналу. По дорозі бігають фазани, люди готуються до весняних робіт у полі.
Але люди займаються не лише своїми полями. Багато хто допомагає нашим військовим рити окопи та будувати блокпости. В Чаплинці, наприклад, на будівництві блокплостів працювало по дві бригади місцевих добровольців, також вони надавали іншу посильну допомогу військовим - хто технікою, хто паливом.
Завдяки знижці від торгової марки “Мілітарист” (хочу їм подякувати) - близько 4 тисяч гривень - я зміг на зібрані кошти закупити кожному військовому у відділенні тактичні рукавиці, берці, якісну камуфляжну форму, розгрузи, балаклави. На жаль, не вистачило грошей на рації, біноклі та прибори нічного бачення, які також дуже потрібні.
Коли їздили до Чаплинки, мешканці Каховки закупили їжі та різних дрібніць на 2 тисячі гривень. На місцевому базарі продавці також робили великі знижки і давали продукти “від себе”.
Доїзджаєм до селища N. Телефонуємо хлопцям — військова частина знаходиться в секретному місці, нас туди не пустять. “Скоро будемо, чекайте біля магазину”. Поки можна роздивитись навколо і поспілкуватися з місцевими. Але місцеві говорять з журналістами без ентузіазму. Місце розташування наших військ не видають.
Під`їжджає машина. З неї виходять вже знайомі мені хлопці, говоримо про життя і ситуацію.
“Моральний дух є, присягу давали, воювати - будемо”, - усміхнено каже один з них.
Молоді хлопці, які готові “стояти до кінця”, жаліються на те, що нижчому складу мало що доходить з речей, які люди привозять військовим.
“Хто встигне домовитись з сержантом — тому щось і перепаде, а так речі від людей до нижнього складу не завжди доходять”, - з сумом каже співрозмовник. Разом з тим, хлопці зазначають, що побут в них організований добре: “МНСники огранізували, також місцеві жителі допомагають, чим можуть”.
Розповідають про схожі негаразди в новоград-волинській частині, там військовим також допомагають місцеві мешканці.
Коли їхав вже на Київ, отримав смс від начальника відділення: “Велике дякую і вибачте, що не втримали Крим. Командир відділення.”