Nord Stream-2 — це геостратегічно-інфраструктурна технологія Путіна знову отримати шанс на тотальне енергетичне домінування у Європі загалом, а не тільки ЄС. Здається, ніби всі (у всякому разі більшість) європейські країни уже усвідомили небезпеку, яку несе нинішня путінська Росія і всі її інфраструктурні ініціативи. Однак нещодавно ми були свідками як кілька європейських країн, від яких залежить перспектива будівництва газопроводу, одна за одною дали згоду на проведення цих робіт. Зокрема, Україну м’яко кажучи здивували Німеччина і Швеція, на яких наш уряд та й суспільство покладали великі надії у протистоянні з Москвою.Чому така невідповідність між розумінням і дійсністю? Відповідь на це питання дав у ЗМІ посол Швеції в Україні Мартін Хагстрьом. За його поясненнями, Конвенція ООН з морського права надає можливість будь-якій країні прокладати трубопроводи чи підводні кабелі з урахуванням всіх екологічних норм. А прибережні держави не можуть «перешкоджати прокладці або підтримці в справності таких трубопроводів». Що стосується безпосередньо згоди Швеції, то рішення шведського уряду є символічним, оскільки прокладка труб Nord Stream-2 здійснюватиметься поза межами територіальних вод Швеції, в міжнародних водах.
Оперування міжнародним законодавством і беззаперечне його дотримання є одним із стовпів демократії західного світу і системи колективної безпеки. Але виникає питання — чи тільки нормами права користувалися інші держави, які давали дозвіл на це геополітичне будівництво? Якщо отримувачі майбутньої вигоди (газу) дотримувалися actio stricti juris, то чому суворого права вони не дотримуються по відношенню до інших поступків Кремля? І чому тоді Європі не застосовувати actio bonae fidei по відношенню до України хоча б з моменту обстрілів України системами залпового вогню «Град» з території РФ у 2014 році?
Звісно, об’єднана Європа робить багато чого, щоб підтримати Україну у її протистоянні з путінським режимом і достатньо (у всякому разі, з погляду ЄС) по відношенню до стримування агресивних намірів Кремля. Однак постійні реверанси (і навіть кніксени) грандів європейської політики по відношенню до держави-агресора і особисто Путіна при тяглості цього дійства можуть звести нанівець всі санкційні зусилля Європи.
...Нещодавно російська державна монополія Газпром заявила, що будівництво трубопроводу Турецький потік отримає додаткове фінансування ще на 2 мільярди євро. Занепокоєність України цим будівництвом також не викликала бурхливого реагування з боку наших європейських друзів. Все у межах норм міжнародного законодавства. Про дух права в таких випадках чомусь воліють не згадувати.
П’ятий рік триває агресія путінського режиму проти України і світу. Допінгові урядові програми РФ, анексія частини території Грузії, АРК, окупація частини територій Сходу України, злочинно захоплені українські громадяни, нищення сутності виборчих норм і принципів демократії через Брекзіт, референдум у Каталонії, хімічні отруєння у Великобританії та застосування хімічної зброї у Сирії, терористичне знищення малазійського Боїнга рейсу MH-17, екологічна бомба (затоплення шахт, де Кремлем проводились атомні випробування в СРСР) на Донеччині — все це різновиди агресій путінського режиму. І світ, як не прикро, до цих пір відмовляється усвідомлювати, що глобальний гібридний тероризм, апологетом якого виступає корпоративний режим путінської РФ, не просто не вписується в критерії міжнародного правового поля, а сценарно руйнує його навіть на рівні міжнародних інституцій масштабу G7.
Сьогоднішнє відкриття чемпіонату світу по футболу у Московії — зайве тому підтвердження. Граючи за демократичними правилами з тими, хто ці правила ігнорує і нищить на всіх рівнях, світ ризикує стати заручником власної політичної геокорумпованої короткозорості.