ГлавнаяБлогиБлог Костянтина Швабія

Найдовша і найскладніша реформа в країні

Урядовці абсолютно справедливо зосередили увагу на проблемах пенсійної системи України, які роками накопичувались і, як снігова куля, по мірі руху лише продовжують наростати та поглиблюватись. Тому намагання все-таки довести до логічного завершення розпочату далекого 2003 року пенсійну реформу не є питанням політичного піару, мовляв дивіться які ми класні, працюємо заради людей! Це питання екзистенціальне із розряду – бути чи не бути пенсійному забезпеченню в цій країні взагалі з усіма можливими наслідками, які ви здатні собі уявити. Не буду повторювати сотий раз мантру про низькі пенсії пересічних громадян і надвисокі виплати суддям, гідну старість і турботу про людей похилого віку, загальновідомі цифри про незбалансованість Пенсійного фонду, а спробую доповнити новими, на мій погляд, не зовсім очевидними цифрами і фактами суспільний дискурс, щоб зрозуміти чому пенсійна політика статус-кво приречена якнайшвидше на забуття.

Фото: Главком

Як завжди, є дві новини: одна – добра, інша – погана. Перша новина полягає у тому, що, виходячи з демографічних прогнозів, про які трохи детальніше далі, маємо років десять запасу для того, щоб розбудувати нову інфраструктуру пенсійної системи, розробити й утвердити, тобто зробити прийнятними для суспільства, нові правила її функціонування. Друга новина полягає у тому, що якщо нічого не змінювати, то через той таки проміжок часу солідарна система збанкрутує. Власне, очевидно, від розуміння того й вся турбота урядовців. Вже сьогодні дотації державного бюджету Пенсійному фонду на покриття його дефіциту становлять майже 200 млрд грн (2020 рік), що складає 19% поточних видатків бюджету. Запам’ятаємо цю цифру.

Три основні фактори впливають на баланс доходів і видатків Пенсійного фонду. Два об’єктивних – демографічні тренди та тенденції ринку праці. Один суб’єктивний – система правил, згідно з якими пенсії в солідарній системі розраховуються. Іншими словами демографія, економіка, закон. Якщо з законом ми можемо впоратись, то демографічні та економічні тренди все-таки потрібно сприймати як даність.

З усього переліку сценаріїв демографічної динаміки вітчизняні науковці пропонують в якості найбільш реалістичного брати варіант з наступними параметрами. Рівень народжуваності у поточному році 1,17 з незначним зростання до 2050 року до 1,22, зростання середньої очікуваної тривалості життя від нинішніх показників 67,3 років для чоловіків і 77,2 роки для жінок до 72,7 та 80,7 років, відповідно, у 2050 р. Такі параметри виглядають цілком реалістичними за виключенням останнього третього – сальдо міграції, яке чомусь вважають постійним на рівні приросту в 15 тис осіб в довгостроковій перспективі. Насправді ми добре знаємо інший факт, що кількість трудових мігрантів з України поза її межами складає щонайменше 3,5 – 4 млн осіб. Звісно не всі ці люди знаходяться за кордоном постійно, але значна частина точно. Здається в цьому варіанті прогнозу не врахований значно більший коефіцієнт смертності, який, на жаль, точно зріс в останній рік з урахуванням пандемії COVID 19. Але маємо, те що маємо.

Станом на сьогодні вважається, що на території України, без врахування Криму та ОРДЛО, мешкає близько 38 млн осіб, з яких осіб пенсійного віку (60+) – 8,9 млн осіб, кількість людей вікової категорії 16-59 років – 22,3 млн. І, таким чином, коефіцієнт співвідношення людей пенсійного віку до тих, хто теоретично має платити до солідарної системи внески, станом на сьогодні становить близько 0,4. Цей коефіцієнт один з основних параметрів, які потрібно брати до уваги при розрахунку балансу доходів і видатків Пенсійного фонду. У сорокарічній перспективі з урахуванням наведених раніше параметрів демопрогнозу він зростатиме до 0,44 у 2031 р., до 0,53 у 2041 р., до 0,7 у 2051 р. і т.д.

Слід зазначити, що демографічні показники зі зрозумілих причин суттєво відрізняються від даних державних реєстрів. Зокрема, платників ЄСВ значно менше, адже є офіційні безробітні (≈1,4 млн осіб) і приховане безробіття, зайнятість в неформальному секторі економіки (≈3,5 млн осіб), яка по факту очевидно більша. Крім того, на додаток до цього згадані раніше вітчизняні заробітчани по світу. У підсумку згідно з офіційними статистичними даними ДПС України платників ЄСВ минулого року було лише 10,2 млн осіб, це включно з ФОПами. Кількість пенсіонерів згідно з офіційними даними ПФУ те ж не 8,9 млн осіб, а станом на початок 2021 року близько 11 млн, оскільки до людей пенсійного віку слід додати 1,5 млн осіб, які отримують пенсію за інвалідністю, 641 тис осіб – у зв’язку з втратою годувальника, 72,8 тис осіб отримують соціальні пенсії. Не складно побачити, що з огляду не на демографічну статистику, а на реальний баланс ринку праці і вигодонабувачів пенсійних виплат співвідношення працюючих, тобто платників ЄСВ, до пенсіонерів вже становить майже 1. Але навіть не беручи до уваги фактичний показник, а лише розрахунковий, виходячи з даних демографічної статистики, дотації державного бюджету ПФУ на покриття його дефіциту в майбутньому виглядатимуть приблизно так як представлено на рисунку 1. Іншими словами, за інших рівних обставин, за умови збереження системи пенсійного забезпечення в її нинішньому вигляді, дотації державного бюджету пенсійному фонду у 2030 році становитимуть 85% власних доходів, у 2040 - 113% і далі по наростаючій.

Слід зазначити, що обсяг дотацій бюджету Пенсійному фонду вже був більшим 100%, а саме у 2016 році він складав 134% його власних доходів, у зв’язку з тим, що була зменшена ставка ЄСВ майже удвічі до 22%. Обсяги дотацій бюджету Пенсійному фонду на рівні співставному з власними доходами останнього не є критичною межею і саме тому, слід вважати, що у нас є років десять для того щоб розбудувати нову пенсійну систему. Якщо втратимо цей час, то надалі буде значно складніше це зробити, ймовірно, навіть неможливо.

Крім демографічного чинника, вагомий вплив на розбалансування доходів і видатків ПФУ мають негативні тенденції в економіці і, зокрема, на ринку праці, на які чомусь мало звертають уваги, експерти дотичні до пенсійної сфери.

По-перше, локдауни і карантинні обмеження однозначно негативно відбиваються на доходах ПФУ. На рисунку 2 наведені дані по платниках ЄСВ, що тотожно зайнятому населенню, під час першого загальнонаціонального локдауну минулого року. Тут все самоочевиднно, тому пояснювати нічого не потрібно, лише слід сподіватись, що все це жахіття з епідемією скоро завершиться. 1 млн безробітних, які могли б отримувати, припустимо, хоча б мінімальну заробітну плату відразу перетворюється на додатковий дефіцит Пенсійного фонду в розмірі біля 16 млрд грн на рік. Сукупний дефіцит державних фінансів навіть більший, адже всі ці люди повинні отримувати допомогу по безробіттю. Варто зауважити, які нові «чорні лебеді» можуть з’явитись в нашому глобалізованому і оцифрованому світі ніхто не знає. Як, до речі, ніхто й не знає, як буде виглядати ринок праці через 10, 20 і 30 років!

По-друге, повертаючись до поточних проблем вітчизняного ринку праці можемо констатувати приховані негативні тенденції наступного характеру. Згідно з офіційними статистичними даними з 2008 по 2019 р. кількість працівників реального сектору економіки і зайнятих в бюджетній сфері скоротилась приблизно пропорційно на 35%. Чисельність працівників бюджетної сфери складає сталу величину і становить в середньому 33% від загальної чисельності штатних працівників (7,4 млн осіб), в тому числі кількість бюджетників становила 2,5 млн осіб. Фонд оплати праці працівників бюджетної сфери у 2020 році склав 447 млрд грн., в тому числі нарахування ЄСВ 75 млрд грн. Загальний фонд оплати праці в економіці за даними зведених національних рахунків нещодавно оприлюднених склав 1,8 трлн грн. Оскільки, як завжди, самі по собі абсолютні та статичні цифри нічого не говорять, тому перейдемо до відносних і ретроспективних даних. З них ми можемо побачити, що протягом 2007 – 2020 років частка фонду оплати праці тих, хто отримує заробітну плату за рахунок бюджетних коштів, зросла на 9 в.п. Це при тому, що за період з 2014 по 2019 рік кількість медиків зменшилась майже на 300 тис осіб, освітян - на 164 тис осіб, науковців і дослідників – на 7 тис!

Отже, проблема полягає в тому, що існує тенденція до зростання диспропорції між оплатою праці в реальному і бюджетному секторах економіки, останній з яких, як не крути, фінансується за рахунок сплачених податків. І тут ми підходимо до важливого і не всім очевидного моменту.

ЄСВ, який нараховується на фонд оплати праці працівників бюджетної сфери фактично є додатковою скритою дотацією з бюджету Пенсійному фонду. Якщо за кожного найманого працівника в реальному секторі економіки ЄСВ сплачує роботодавець, за рахунок коштів, які отримує в результаті ведення фінансово-господарської діяльності, то за кожного працівника бюджетної сфери ЄСВ сплачує держава, а джерелом цих коштів є податки! Джерелом неприхованих, а прямих дотацій з державного бюджету також є податки. З економічної точки зору відмінності немає, вона є лише з формальної. У цифрах це означає, що фактичні дотації бюджету склали не 200 млрд грн (рядок 2710 за КБК видатків бюджету за економічною класифікацією), як офіційно повідомляється, а 275 млрд грн, оскільки до першої цифри слід додати 75 млрд грн (рядок 2120 за КБК). У відносному вимірі це вже більш чверті поточних видатків державного бюджету. Таким чином, з урахуванням цього факту цифра 0,68 за 2020 рік на рисунку 1 легко перетворюється на цифру 0,95. Неспроможність солідарної системи відразу стає більш очевидною і значно ближчою! Це відчуття посилюється якщо пригадати, що найвищі пенсії отримують в нас колишні працівники бюджетної сфери (судді, прокурори, силовики тощо), яким в свій час платили вищу заробітну плату і нараховували більше ЄСВ за рахунок тих самих податків.

Підсумовуючи слід зазначити таке. За реформу солідарної системи ратують тоді, коли оцінюють негативну демографічну динаміку, або коли нестача власних коштів Пенсійного фонду потребує додаткових коштів з державного бюджету, що має власний чималенький дефіцит. Проте існують приховані диспропорції на ринку праці і в економіці, які нікуди самі по собі не подінуться і потребують вже зараз певних управлінських дій, напрацювання плану коригувань наявних макроекономічних дисбалансів. Абсолютно очевидно те, що зволікати з пенсійною реформою надалі не можна.

Хоча з демографічної, економічної, соціальної, безпекової, політичної позицій важко знайти прецеденти у світовій історії, де стартові умови для пенсійної реформи були складнішими, проте реалізовувати її однозначно потрібно з урахуванням розуміння реального поточного стану справ, а не зі скритими намірами здобуття чергових плюсів в політичну карму. Відтак, можливо, десь у 2023-му, нарешті, доведемо до логічного завершення те, що було розпочато вже у далекому 2003-му!

Костянтин Швабій Костянтин Швабій , експерт Growford Institute, професор
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram