Команда GoEast планувала залучити молодь до дій: щоб студенти не сиділи на місці, а подорожували, знайомились, долучались до різних проактивних ініціатив на місцях і руйнували сміфи про малознайомі їм міста.До пілотного проекту були залучені два університети в умовно крайніх точках України – Маріупольський державний і Ужгородський національний університети. Ми планували набрати групи по 30 студентів з кожного університету, без обмежень по віку і спеціальності. Головною ж нашою метою як команди було показати молоді, наскільки наші уявлення про певне місто зумовлені впливом медіа і як воно є в реальному житті. Ми планували працювати зі стереотипами. Думали, що Маріуполь у багатьох асоціюється з воєнними діями, радянським спадком та пасивністю місцевих жителів. А Ужгород – то це насамперед місто сакур, української мови, міксу культур, а ще вина, контрабанди тощо.
Ми поставили на старті проекту перед собою такі цілі:
1. Познайомити 60 молодих людей із досі незнаним їм контекстом: розповісти про міста у всіх його проявах;
2. Апелювати до проактивної громадянської позиції, аби студенти зацікавились громадською діяльністю, надихнулись і в майбутньому започаткували власні ініціативи;
3. Познайомити студентів між собою як мінімум і побудувати міцні дружні стосунки між ними;
4. Спростувати або підтвердити наявні стереотипи про міста, базуючись на власному досвіді;
5. Сприяти створенню медіапроектів, які можна буде презентувати на локальному рівні і розповідати якомога більшій кількості людей про малознайомі куточки України.
Сказати, що ми постійно зіштовхувались із труднощами – не сказати нічого. Всі вони було настільки різними, що ми часом зовсім губилися і втрачали надію на те, що проект колись буде реалізовано. Кожного дня в голові лунали питання: «де взяти гроші?», «як це так виявляється, що оригінали квитків для студентів потрібно забирати з їхніми студентськими, вони ж в іншому кінці країни», «чому заводу потрібно знати навіть зріст наших учасників», «чому ніхто не реєструється на проект, невже ідея така провальна», «як адекватно презентувати проект, коли ми тільки вийшли з потяга, в якому їхали 16 годин», «як знайти підрядника потрібної групи потрібного КВЕДу», «чому вони всюди запізнюються» і ще низка риторичних запитань. Але врешті-решт студенти подолали шлях тривалістю в 40 годин і опинились в Ужгороді та Маріуполі.
Успіхи та поразки програми:
1. Ми залучили до участі в проекті 46 студентів. Більшість з них ніколи не були в місті, в якому вони збиралися провести 10 днів. В середньому кількість заявок від ужгородських студентів була в 2 рази менша, ніж від маріупольських. Коли ми подивилися графу анкети «ваші стереотипи про Маріуполь», ми зрозуміли чому так відбувається. Студенти переважно зовсім не знали, що відбувається в місті. Вони побоювались, що там ідуть активні бойові дії, по місту їздять БТР-и, а саме місто пасивне і радянського зразка. Усіма силами ми зібрали групу в 19 студентів, які наважились на 10-денну поїздку на схід України. З Маріуполя в Ужгород же відправилась група в 27 чоловік. Наразі вважаємо за успіх, що студенти, які взяли участь в програмі, дійсно були вмотивовані, це було їхнє рішення, яке подекуди прийшлося відстоювати. Жоден студент не пожалкував про участь в проекті, проте зібрав коло з бажаючих друзів, які хотіли також долучитися до програми;
2. Студенти пізнавали місто з усіх його сторін: ми знайомили іх з активістами і громадськими організаціями, вільними просторами і творчими людьми, промисловими об’єктами і визначними пам’ятками архітектури. Радує те, що учасники познайомились з людьми, які стали їхніми гарними знайомими. І засмучує те, що від більш-менш пасивної участі в проекті до активних дій зі створення ініціатив-програм – довгий шлях. До позитивних моментів хочеться віднести також і той факт, що учасники дізналися про ряд громадських ініціатив у власному місті, про які і досі не знали. Сподіваємось, вони будуть з ними ще співпрацювати;
3. Якщо ужгородські студенти тісно потоваришували і тепер проводять чимало часу разом, то маріупольська група виявилась більш пасивною в цьому плані. Практика показала, що оптимальною до активної роботи є група в 20 людей;
4. На старті програми ми говорили переважно про те, що будемо «спростовувати» стереотипи. Практика показала, що ми їх багато в чому і підтверджували. І це не є погано, адже ми зрозуміли, що стереотипи і факти – різні речі. А тому варто бути готовими до цього. Наприклад: повітря в Маріуполі дуже забруднене (факт) – в Маріуполі немає культурного життя (стереотип). Або про Ужгород: якщо в Ужгороді заговорити російською, то будуть проблеми (стереотип) – Ужгород – місто сакур (факт).
5. Протягом 10 днів студенти працювали в командах над власними проектами про місто. Вони самостійно обрали тему проекту і самі вирішували, яким йому бути. Позитивний момент полягає в тому, що абсолютно всі підготували проекти і багато з них були у форматі відео. Негативний же аспект в тому, що далеко не всі проекти можна опублікувати із-за рівня підготовки. Зрозуміло стало, що треба ще на старті чітко уявляти, продукт якої якості ми хочемо отримати і надати всі необхідні ресурси для його розробки.
Команда GoEast дуже вдячна партнерам програми і European Endowment for Democracy, які зробили все можливе, аби 46 молодих людей ще більше закохались у свою країну.